Науково-практичний коментар до ст. 198 Господарського кодексу України

 

1. Платежі за грошовими зобов\’язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

2. Грошові зобов\’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов\’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб\’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов\’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

3. Відсотки за грошовими зобов\’язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Коментар:

1. Грошові зобов\’язання відіграють особливу роль у господарському обороті. Грошовий обіг – це рух коштів у внутрішньому обороті в готівковій та безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в господарстві. Предметом грошових зобов\’язань є дії по сплаті грошей. Грошові зобов\’язання можуть входити до складу змішаних зобов\’язань, а також бути як основними, так і додатковими.

Частина 1 статті, що коментується, закріплює загальні правила здійснення платежів за грошовими зобов\’язаннями, що виникають в господарських відносинах. Окрім положень Цивільного та Господарського кодексів України правове регулювання грошових зобов\’язань закріплено в Законі України \”Про банки і банківську діяльність\” від 07.12.2000 р., Законі України \”Про платіжні системи та переказ грошей в Україні\” від 05.04.2001 р., а також в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22, яка встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунків по інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами і звичаями ділового обороту. Законодавство встановлює такі види платіжних інструментів, як меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив. Також можуть використовуватися векселі та спеціальні платіжні засоби, зокрема платіжні картки. Для здійснення розрахунків суб\’єкти господарювання самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Регламентація готівкового обігу здійснюється Положенням про порядок ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. N 637. Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки провадяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Готівкові розрахунки суб\’єктів господарювання провадяться як за рахунок засобів, отриманих з кас банків, так і за рахунок наявної виручки, і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми.

2. Частина 2 статті, що коментується, передбачає, що грошові зобов\’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях – національній грошовій одиниці України. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України забороняється. Виключенням є ціни, що встановлюються у зовнішньоекономічних контрактах. Таким чином, для суб\’єктів господарювання зменшено обсяг прав, передбачених ст. 533 Цивільного кодексу, яка встановлює, якщо в зобов\’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не визначено законом або договором.

Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу вимагає отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, окрім випадків, що прямо передбачені законодавством, регулюються Декретом Кабінету Міністрів \”Про систему валютного регулювання і валютного контролю\”.

Здійснення розрахункових операцій за зовнішньоекономічними договорами визначене в Законі України \”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті\” від 23.09.94 р., а також регулюється Указом Президента України \”Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб\’єкти підприємницької діяльності України\” від 04.10.94 р., а також Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. N 281.

Частина 3 коментованої статті передбачає можливість сплати відсотків за грошовими зобов\’язаннями учасників господарських відносин. Відповідно до Закону України \”Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг\” надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. При цьому фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Однак суб\’єкт господарювання, що має вільні обігові кошти, може розпоряджатися ними на власний розсуд, на умовах, що не суперечать закону і не порушують прав інших осіб. Наприклад, суб\’єкти господарювання, укладаючи договір позики, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов\’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, можуть передбачити, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо іншими актами законодавства не будуть встановлені вимоги щодо розміру і порядку сплати відсотків, то суб\’єкти господарювання можуть у договорі визначати розмір і порядок сплати відсотків за користування грошима.