Науково-практичний коментар до ст. 187 Господарського кодексу України

 

1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов\’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов\’язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

2. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Коментар:

1. Укладення господарського договору передбачає погодження його сторонами усіх істотних умов договору у належній формі. У переддоговірному процесі можливі ускладнення як у виді відмови в укладенні договору, так і у виді неузгодження його умов (що має наслідком неукладеність згідно з ч. 8 ст. 181 ГК). Такі розбіжності між потенційними контрагентами за господарським договором визначаються як переддоговірний спір або спір, що виникає при укладенні господарського договору.

Означені спори можуть бути вирішені в суді. ГК обмежує право сторін звертатися до суду за вирішенням переддоговірного спору, прямо передбачаючи випадки такого звернення:

– з приводу договору за державним замовленням (ст. 183 ГК). Слід зауважити, що Законом України \”Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб\” у ч. 8 ст. 2 визначені суб\’єкти, для яких виконання державного замовлення є обов\’язковим, що не виключає укладення державного контракту на добровільній основі з іншими підприємствами (організаціями). Коментована стаття поширюється на врегулювання переддоговірних спорів в обох випадках, оскільки не зазначено інше (у статті зазначається \”або договорів, укладання яких є обов\’язковим\”, а не \”та інших договорів, укладання яких є обов\’язковим\”). Звісно, щодо суб\’єктів, які укладають державний контракт добровільно, може мати місце розгляд спору щодо непогоджених розбіжностей, але не може мати місце позов про зобов\’язання укласти договір, якщо на це немає інших спеціальних підстав;

– з приводу договорів, укладення яких є обов\’язковим на підставі закону. Це може стосуватися виконання суб\’єктами господарювання публічних зобов\’язань (ст. 178 ГК), зокрема укладення публічних договорів (ч. 4 ст. 633 ЦК України), укладання договорів із енергопостачання та постачання інших ресурсів згідно з вимогами спеціального законодавства, укладення договорів суб\’єктами, що визнані монополістами на певному ринку товарів (робіт, послуг), укладення договорів залізницею (наприклад, ст. 71 Статуту залізниць України), укладення договорів із особами, що одержали таке право за результатами торгів, аукціону, конкурсу, тендеру;

– в інших випадках, прямо встановлених законом. Наприклад, ч. 1 ст. 649 ЦК України передбачає, що судом вирішуються розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування.

У певних випадках непередання переддоговірного спору на вирішення суду можуть наставати негативні наслідки для однієї із сторін спору. Так, згідно з ч. 7 ст. 181 ГК України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов\’язковим для сторін на підставі закону, або сторона – виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у 20-денний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції іншої сторони вважатимуться прийнятими.

Можуть бути передані на вирішення суду переддоговірні спори, що не відносяться до означених вище категорій, за таких умов:

– між сторонами спору було укладено попередній договір і одна із сторін ухиляється від укладення основного договору, якщо проект був наданий до спливу строку на укладення основного договору (див. ст. 182 ГК);

– сторони досягли згоди щодо передання переддоговірного спору на вирішення суду.

У той же час ст. 10 ГПК України передбачає, що на вирішення господарського суду можуть бути подані спори, що виникають при укладенні господарського договору, і не обмежує право такого подання випадками, встановленими законом чи домовленістю сторін. Разом з тим право на звернення до господарського суду обмежено випадками захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України). Таким чином, в усіх інших випадках (не передбачених коментованою статтею) позов з приводу укладення господарського договору може бути заявлений до суду за умови належного обґрунтування захисту позивача у відповідності зі ст. 1 ГПК України.

Не можуть бути передані до господарського суду спори, які хоча й мають ознаки переддоговірних і стосуються договорів, названих у коментованій статті, але стосуються погодження стандартів і технічних умов, встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін.

2. Як доказову базу сторони можуть подавати до суду відомості щодо проведених переговорів, практики їх господарських правовідносин, протоколи про наміри. Останні хоча й не породжують юридичних наслідків, але можуть бути використані судом для з\’ясування об\’єктивних підстав для задоволення або відмови у позові.

Згідно з ч. 2 коментованої статті день набрання чинності рішенням суду, яким вирішений переддоговірний спір, вважається днем укладення відповідного договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Таким чином, у законі прямо вказано на умову (день, який вважається днем укладення договору), яка має бути зазначена в рішенні, а її незазначення тягне за собою існування договору із дня набрання чинності рішенням. Більш детально зміст судового рішення у такій справі передбачений ч. 3 ст. 84 ГПК України: у спорі, що виник при укладенні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір – умови, на яких сторони зобов\’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

У разі якщо підставою судового розгляду спору стали не розбіжності щодо умов договору, а відмова від укладення договору, а за результатом розгляду прийнято рішення, згідно з яким договір вважатиметься укладеним, суду також необхідно визначити умови такого господарського договору із урахуванням вимог ст. 180 ГК щодо встановлення всіх істотних умов відповідно до закону.

Рішення у справі із вирішення переддоговірного спору не потребує виконання, адже згідно з ч. 2 коментованої статті договір вже вважається укладеним, тобто рішенням встановлюється факт існування договору і породжених ним зобов\’язань. У подальшому можливе звернення сторони такого договору до суду з підстав порушення (у тому числі невиконання) вже існуючого договору.