Науково-практичний коментар до ст. 180 Господарського кодексу України

 

1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов\’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов\’язкові умови договору відповідно до законодавства.

2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов\’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов\’язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності – в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов\’язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов\’язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Коментар:

1. Зміст господарського договору складає сукупність умов, на яких він укладений. За змістом коментованої статті, умови можуть узгоджуватися сторонами за вільним волевиявленням або прийматися як обов\’язкові відповідно до законодавства. За юридичним значенням усі умови договору поділяються на істотні та неістотні (звичайні та випадкові). Договір вважається укладеним, якщо сторони у передбачених законом порядку і формі досягли згоди з усіх істотних умов. Якщо сторони не погодять хоча б однієї істотної умови, весь господарський договір є неукладеним (детальніше див. коментар до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

2. Цивільний кодекс України у ст. 628 та коментована норма використовують три види істотних умов. Перший вид – умови, визначені істотними за вказівкою закону. Як правило, законодавчі акти з регулювання конкретного виду договору прямо зазначають про віднесення конкретних умов до істотних. В окремих нормативно-правових актах такі умови визначаються опосередковано, шляхом встановлення наслідку неукладеності договору в разі відсутності умов, перелічених у нормі права. Другу групу складають умови, необхідні для договорів певного виду. Такі умови, хоча і не визначені у законодавстві як істотні, але відображають правову природу виду договору, без них його існування неможливе. Наприклад, зазначення програми, тематики дослідження, визначення техніко-економічних показників у договорах на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Такі умови окреслюються доктринально, визначаються судовою практикою. Вищим господарським судом переліки істотних умов для різних видів договорів даються в інформаційних та оглядових листах (оглядовий лист \”Про деякі питання практики вирішення спорів, пов\’язаних з орендними правовідносинами\” від 12.04.2001 р. N 01-8/422; роз\’яснення \”Про деякі питання практики вирішення спорів, пов\’язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність\” від 28.04.95 р. N 02-5/302). Третя група – умови, щодо яких за вимогою сторін договору має бути досягнута згода. Об\’єктивне відображення такої вимоги має місце в проекті договору, в листах, протоколі переговорів або в протоколі розбіжностей, складеному згідно з вимогами ст. 181 Господарського кодексу України.

Звичайними є ті умови, які не потребують додаткового узгодження сторонами, передбачені у нормативно-правових актах. Сторони поширюють їх дію на правовідносини автоматично, внаслідок укладення договору. Немає змоги і потреби перелічувати всі умови, окреслені законодавчими актами, безпосередньо в тексті угоди. Якщо сторони не змінюють диспозитивних умов нормативно-законодавчих актів, тим самим вони погоджують їх чинність на власні господарсько-договірні зобов\’язання. До кола звичайних умов відносять імперативні норми, оскільки хоча сторони і не мають змоги їх змінити, сам факт укладення договору свідчить про згоду підпорядкувати свої правовідносини їх вимогам. 

Випадкові умови – це такі умови, які розробляються самими сторонами у випадку зміни або доповнення звичайних умов, що містяться у диспозитивних нормах, або з метою вирішення питань, взагалі не врегульованих у законодавстві. Вони мають юридичне значення тільки в разі включення їх у договір.

Відсутність неістотних умов договору не має правового значення для визнання договору укладеним.

3. Ще одна група істотних умов господарського договору прямо перелічена у ч. 3 коментованої статті: предмет, ціна та строк, які є суттєвими для будь-якого господарського договору. Погодження контрагентами цього мінімуму умов дозволяє укладати договори, навіть не поіменовані у Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України та інших нормативно-правових актах.

4. Предметом господарського договору є господарські зобов\’язання, за якими боржник зобов\’язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов\’язку.

Відповідно до коментованої норми умови про предмет договору повинні включати визначення матеріального об\’єкта договірного зобов\’язання:

– найменування (номенклатуру, асортимент) товару, сутність та перелік послуг, результат робіт;

– кількісні показники поставки продукції, виконання робіт, надання послуг;

– вимоги до їх якості, які визначаються посиланням на відповідні державні стандарти або на технічні умови, або вимоги, яким має відповідати товар (встановлюються у технічній документації, зразках, еталонах). В усякому разі товар, результати робіт, послуг мають бути придатними для використання у цілях, для яких вони призначені.

Про вимоги стосовно якості предмета договору відповідно до обов\’язкових для сторін документів див. коментар до ст. 15 Господарського кодексу.

5. Ціна – це грошова сума, яку одна сторона сплачує іншій за надану річ, товари, послуги, роботи. Згідно зі ст. 6 Закону України \”Про ціни і ціноутворення\” від 03.12.90 р. та ч. 3 ст. 189 Господарського кодексу України існують три види цін: вільні; державні фіксовані ціни; регульовані ціни.

Державні фіксовані ціни є обов\’язковими для сторін і визначаються у конкретній сумі державними органами. Регульовані ціни визначають як державні органи, так і органи місцевого самоврядування, обмежуються вони вказівкою на граничний розмір, або на коефіцієнт до ціни, або на рівень рентабельності, який не може бути перевищений. За порушення державних фіксованих та регульованих цін встановлені відповідні санкції (ст. 14 Закону України \”Про ціни і ціноутворення\”). В усіх інших випадках сторони можуть встановлювати ціни на товари, роботи, послуги самостійно, за погодженням між собою. Ціна може визначатися безпосередньо в договорі або в додатках до нього (специфікації, кошторис).

Зміна ціни після укладення договору допускається за погодженням сторін або на умовах, визначених договором, в односторонньому порядку лише до моменту його виконання. Проте за погодженням між сторонам у виді матеріального стимулу може бути встановлена доплата до встановленої ціни: за продукцію (роботи, послуги) вищої якості; за виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

6. Сторони не можуть порушувати або обмежувати право споживачів, встановлюючи монопольно високі або дискримінаційні ціни на свої товари. Крім того, вони не повинні обмежувати конкуренцію шляхом встановлення монопольно низьких цін (тарифів). Орган, який уповноважений реагувати на порушення антимонопольного законодавства, – Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення (Закон України \”Про Антимонопольний комітет України\” від 26.11.93 р.). Правовою базою для боротьби зі зловживаннями монопольним становищем є Закон України \”Про захист економічної конкуренції\” від 11.01.2001 р., Закон України \”Про захист від недобросовісної конкуренції\” від 07.06.96 р.

7. Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов\’язання сторін, що виникли на підставі цього договору. Строк дії договору встановлюється сторонами з урахуванням вимог законодавства чи актів державних органів. Так, строк дії договору, укладеного на підставі держзамовлення, обмежується строком дії останнього. Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторону від відповідальності за порушення умов договору, а також не є підставою для припинення зобов\’язань за ним, оскільки згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

На зобов\’язання, які виникли у контрагентів до укладення господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо угодою не буде передбачено інше.