Науково-практичний коментар до ст. 174 Господарського кодексу України

 

1. Господарські зобов\’язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб\’єкту або суб\’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб\’єкта або суб\’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об\’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб\’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов\’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Коментар:

1. Стаття 174 передбачає низку юридичних фактів, які є підставами виникнення прав та обов\’язків між учасниками даного типу правовідносин.

Господарська діяльність у будь-якому разі є необхідним елементом економічної системи суспільства та держави і, як наслідок, формує матеріальні та нематеріальні ресурси держави. Крім цього, деякі види господарської діяльності мають велике стратегічне значення, або несуть потенційну загрозу суспільній безпеці. Це обумовлює необхідність втручання держави у господарську діяльність для деталізації правового регулювання у зазначених випадках. Саме тому в нормативно-правових актах можуть міститися підстави та умови виникнення господарських зобов\’язань. Це перша підстава для їх виникнення. Закон України \”Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб\” від 22.12.95 р. в ч. 8 ст. 2 встановлює для відповідних категорій суб\’єктів господарювання обов\’язковість державних замовлень на поставку продукції.

Другою підставою виникнення господарських зобов\’язань за коментованою статтею є акти управління господарською діяльністю. Їх можна визначити як індивідуально-правові приписи владного характеру, що видані компетентним суб\’єктом, містять у собі розпорядження про встановлення, зміну або припинення прав та обов\’язків сторін у сфері здійснення господарської діяльності. Тобто відносини між сторонами цього правовідношення будуються на основі владної залежності суб\’єкта господарювання від інших учасників господарських правовідносин (докладніше див. ст. 176 цього Кодексу).

Третьою підставою виникнення господарських зобов\’язань законодавець визначає господарській договір або інші угоди у цій сфері суспільних відносин.

На даний момент легальне визначення терміна \”господарський договір\” відсутнє. Тому відповідно до ч. 7 ст. 179 цього Кодексу, яка передбачає укладення господарських договорів за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, використовуються положення гл. 16 та 52 ЦК України. Згідно зі ст. 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов\’язків, є правочином, а ст. 626 того ж Кодексу визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов\’язків. Тобто термін \”правочин\” є родовим по відношенню до терміна \”договір\”, а останній, в свою чергу, є родовим для терміна \”господарський договір\”. Таким чином, господарський договір можна визначити як домовленість між суб\’єктами господарювання або між ними та іншими учасниками господарських відносин про встановлення, зміну або припинення прав та обов\’язків сторін у сфері здійснення господарської діяльності.

Зазначимо, що також передбачено укладення будь-яких угод у сфері господарських правовідносин, які не протирічать законодавству України. Це приклад застосування одного з принципів правової держави: \”дозволено все, що прямо не заборонено законом\” – для всіх суб\’єктів, крім органів держави.

Наступною підставою виникнення відповідних господарських зобов\’язань є спричинення шкоди у будь-якій формі. Під шкодою розуміється матеріальний збиток, тобто зменшення майна потерпілої особи в результаті порушення її прав матеріального та нематеріального характеру. Іноді такі зобов\’язання називають деліктами (від лат. delictum – проступок). Загальні умови регулювання деліктних зобов\’язань встановлені гл. 82 ЦК України.

2. П\’ятий абзац пункту 1 коментованої статті встановлює відразу декілька підстав. Першою з них є створення об\’єктів інтелектуальної власності. Детальне регулювання господарських зобов\’язань, що виникають з цієї підстави, здійснюється за наступними нормами: книга четверта \”Право інтелектуальної власності\”, гл. 75 \”Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності\”, гл. 62 \”Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт\” ЦК України та гл. 16 \”Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності\”, гл. 34 \”Правове регулювання інноваційної діяльності\” ГК України.

У цьому ж пункті передбачена можливість виникнення господарських зобов\’язань на підставі будь-яких інших юридичних фактів, з якими законодавство пов\’язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Зауважимо, що законодавець спеціально вказав на можливість таких наслідків не лише внаслідок діянь суб\’єктів господарювання (виникнення таких життєвих обставин залежить від їх волі), але і в результаті подій, тобто життєвих обставин, настання яких не залежить від волі суб\’єктів (стихійні лиха, техногенні катастрофи тощо).