Науково-практичний коментар до ст. 154 Господарського кодексу України

 

1. Відносини, пов\’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами.

2. До відносин, пов\’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Коментар:

1. Право інтелектуальної власності – це право особи (фізичної або юридичної) на результат інтелектуальної, творчої діяльності, яке встановлене законодавством. Право інтелектуальної власності є непорушним: ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законодавством. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності.

До особистих немайнових прав інтелектуальної власності належать: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об\’єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, яке може завдати шкоди честі чи репутації творця об\’єкта права інтелектуальної власності, а також інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об\’єкта права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності на об\’єкт. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися) від автора до іншої особи за жодних обставин. Щодо майнових прав інтелектуальної власності, то до них належать: право на використання об\’єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об\’єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об\’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для повномірної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та реалізації законних інтересів суб\’єктів цих прав. Право інтелектуальної власності та право власності на річ (носій об\’єкта інтелектуальної власності) не залежать одне від одного. Перехід права на об\’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ (носій об\’єкта права інтелектуальної власності), і навпаки, перехід права власності на річ (наприклад, диск із аудіовізуальним твором, чи технічний пристрій, який містить запатентований винахід) не означає переходу права на об\’єкт права інтелектуальної власності (наприклад, на аудіовізуальний твір чи винахід). Отже, право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Інститут права інтелектуальної власності має два підінститути: авторське право і право промислової власності.

Поняття \”інтелектуальна власність\” на законодавчому рівні сформувалося в 1967 р. із підписанням у Стокгольмі Конвенції про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (абревіатурою – ВОІВ, в англомовному варіанті – WIPO \”World Intellectual Property Organosation\”).

2. Джерелами права інтелектуальної власності є міжнародні правові акти і національне законодавство країн-учасниць міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

Міжнародні нормативні акти можна поділити на такі основні групи.

Договори, що визначають міжнародну систему охорони. До них належать: Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 р., Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів 1891 р., Найробський договір про охорону олімпійської символіки 1981 р., Вашингтонський договір про інтелектуальну власність щодо інтегральних мікросхем 1989 р., Договір про закони про товарні знаки (TLT) 1994 р.

Наступну групу міжнародних актів складають договори, метою яких є полегшення процедури набуття правової охорони об\’єктів інтелектуальної власності: Договір про патентну кооперацію (РСТ) 1970 р., Договір про патентне право (PLT) 2000 р., Будапештський договір про депонування штамів мікроорганізмів 1977 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., Лісабонська угода про найменування місць походження товарів і їх міжнародну реєстрацію 1958 р., Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків 1925 р., Положення Ради Європи про товарні знаки 1993 р.

До групи договорів, що встановлюють міжнародні класифікаційні системи належать: Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію 1971 р., Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків 1957 р., Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків 1973 р.

До міжнародно-правових актів як джерел авторського права входять: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів, Договір ВОІВ з авторського права 1996 р., Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів (FRT) 1989 р. А також міжнародно-правові акти як джерела суміжних прав: Римська конвенція з охорони прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення 1961 р., Женевська конвенція з охорони прав виробників фонограм від їх незаконного відтворення 1971 р.

Окремо слід виділити Угоду з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS) 1994 р., яка є складовою пакета договорів ГАТТ і виконання вимог якої щодо приведення національного законодавства у відповідність до міжнародно-правових актів є умовою членства в СОТ.

Джерелами національного права інтелектуальної власності, зокрема є: Заява Уряду України про дію в Україні міжнародних угод з питань охорони промислової власності 1992 р., Конституція України 1996 р., Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України \”Про правонаступництво\” 1991 р., Закон України \”Про охорону прав на винаходи і корисні моделі\” 1993 р., Закон України \”Про охорону прав на промислові зразки\” 1993 р., Закон України \”Про охорону прав на знаки для товарів і послуг\” 1993 р., Закон України \”Про охорону прав на зазначення походження товарів\” 1999 р., Закон України \”Про авторське право і суміжні права\” 2001 р., Закон України \”Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем\” від 5 листопада 1997 р., Закон України \”Про насіння і садивний матеріал\” 2002 р., Закон України \”Про племінну справу у тваринництві\” 1993 р., Закон України \”Про телебачення і радіомовлення\” 1993 р., Закон України \”Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах\” 1994 р., Закон України \”Про інформаційні агентства\” 1995 р., Закон України \”Про лікарські засоби\” 1996 р., Закон України \”Про захист від недобросовісної конкуренції\” 1996 р., Закон України \”Про рекламу\” 1996 р., Закон України \”Про видавничу справу\” 1997 р., Закон України \”Про професійних творчих працівників і творчі спілки\” 1997 р., Закон України \”Про кінематографію\” 1998 р., Закон України \”Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні\” 1992 р., Закон України \”Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп\’ютерних програм, баз даних\” 2000 р., а також низка підзаконних актів.

Відносини у сфері використання інтелектуальної власності поза межами господарських правовідносин не регулюються цивільним законодавством.