Науково-практичний коментар до ст. 128 Господарського кодексу України

 

1. Громадянин визнається суб\’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

2. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов\’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

із залученням або без залучення найманої праці;

самостійно або спільно з іншими особами.

4. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов\’язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов\’язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

6. Громадянин-підприємець зобов\’язаний:

у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов\’язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов\’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов\’язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

7. Громадянин-підприємець зобов\’язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

Коментар:

1. Індивідуальні підприємці як суб\’єкти господарського права з\’явилися в Україні з проведенням економічної реформи. У загальному виді право особи на здійснення підприємницької діяльності зафіксовано в ст. 42 Конституції України, яка визначає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це найпростіша форма підприємництва, що здійснюється від свого імені і на свій ризик громадянами. На відміну від інших форм підприємництва, ця форма підприємництва не передбачає створення юридичної особи, об\’єднання майна і внесків осіб і ґрунтується на приватному господарюванні.

Главою 4 ГКУ визначається, що підприємцями можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Особливістю правового статусу індивідуального підприємця є те, що цей статус набувається в результаті (з моменту) державної реєстрації фізичної особи як індивідуального підприємця. В результаті саме державної реєстрації вони набувають статусу суб\’єктів підприємництва. Порядок реєстрації індивідуальних підприємців визначений ст. 58 Господарського кодексу України та Законом України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\” від 15.05.2003 р. Якщо громадянин не пройшов державну реєстрацію як суб\’єкт підприємництва, хоча фактично займається підприємницькою діяльністю, то він не набуває статусу підприємця. Тобто закон пов\’язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємницькою діяльністю, а з державною реєстрацією як суб\’єкта підприємництва. Навіть більше, якщо фізична особа займається підприємницькою діяльністю без державної реєстрації, вона вважається такою, що порушує діюче законодавство України, і до неї можливе застосування правових санкцій.

Не можуть бути зареєстровані як індивідуальні підприємці особи, яким заборонено заняття підприємницькою діяльністю: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Додатково Декретом Кабінету Міністрів України \”Про впорядкування діяльності суб\’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств\” від 31.12.92 р. заборонено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування. Не можуть бути суб\’єктами підприємницької діяльності й особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, а також особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю.

2. Другою особливістю правового статусу громадянина-підприємця є те, що він відповідає за своїми зобов\’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. На відміну від фізичних осіб, які не є підприємцями, майнові спори між індивідуальними підприємцями або між ними і юридичними особами підвідомчі господарським судам. Але це стосується тільки спорів, пов\’язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Інші спори за участю фізичної особи, яка навіть і має статус індивідуального підприємця підвідомчі судам загальної юрисдикції.

3. Законодавством передбачено право громадянина здійснювати підприємницьку діяльність:

– безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, яке ним створюється;

– із залученням найманої праці;

– самостійно або спільно з іншими особами.

4. На виконання положень попередньої норми, частиною 4 коментованої статті встановлюється право громадянина в разі заснування приватного підприємства здійснювати управління ним самостійно або через керівника, який наймається за контрактом. У такому випадку на відносини підприємця із найманим керівником поширюються норми трудового законодавства України. У разі ж здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин наділяється правами та обов\’язками, які мають засновники та/або учасники господарських товариств, члени кооперативу тощо, або правами і обов\’язками, визначеними укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Так, наприклад, у разі коли громадянин-підприємець є учасником повного товариства, він додаткового наділяється правами та обов\’язками, що передбачені ст. 88 Господарського кодексу, а також ст. 10, 11 та гл. 4 Закону України \”Про господарські товариства\”, а також засновницьким договором повного товариства.

5. В Україні проголошений принцип свобод підприємництва, який знайшов своє закріплення в ст. 44 цього Кодексу. Вказаною статтею визначаються й інші принципи підприємницької діяльності, відповідно до яких здійснюють свою діяльність суб\’єкти підприємницької діяльності, в тому числі й громадяни-підприємці. Проте в деяких випадках підприємницька діяльність громадян-підприємців може бути обмежена законодавством, наприклад у разі наявності державної монополії на здійснення певних видів підприємницької діяльності. Державна монополія на виконання окремих видів підприємницької діяльності – це можливість, допустимість здійснення цих видів діяльності тільки державними підприємствами. Перелік видів діяльності, що становлять державну монополію визначений ст. 4 Закону України \”Про підприємництво\” (дана стаття залишається чинною). Крім того, обмеження у здійснення підприємницької діяльності стосується також деяких категорій громадян, яким законодавством заборонено здійснювати певний вид діяльності (див. коментар до ст. 44 ГК).

6. Індивідуальний підприємець може здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить діючому законодавству. Однак законодавством встановлені певні зобов\’язання, яких повинен дотримуватися громадянин-підприємець, а саме:

– для здійснення окремих видів діяльності необхідно отримати спеціальний дозвіл компетентного органу (види діяльності, які підлягають ліцензуванню). Це види діяльності, які становлять загрозу для людей, навколишнього середовища, суспільства тощо. При видачі ліцензії орган ліцензування перевіряє наявність безпечних умов для здійснення такої діяльності. Перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, та порядок видачі ліцензій визначені Законом України \”Про ліцензування певних видів господарської діяльності\” від 01.06.2000 р.;

– необхідність повідомлення органів державної реєстрації про зміну даних, що відображаються в реєстраційних документах, а саме: адреси, предмета діяльності, інших умов здійснення підприємницької діяльності. Така вимога передбачена також Законом України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”.

– обов\’язковість додержання прав та законних інтересів споживачів відповідно до вимог цивільного законодавства та Закону України \”Про захист прав споживачів\”. Також якість товарів (робіт, послуг), що виготовляються громадянином-підприємцем, повинна відповідати вимогам державних стандартів, технічних вимог та іншим нормативним документам, що їх визначають. Крім того, для певних видів продукції (робіт, послуг), наприклад алкогольних напоїв або тютюнових виробів, законодавством вставлені вимоги щодо їх обов\’язкової сертифікації, що також повинні бути дотримані підприємцем;

– відповідно до Закону України \”Про захист від недобросовісної конкуренції\” недобросовісною конкуренцію є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Отже, громадянин-підприємець у своїй діяльності не повинен допускати недобросовісної конкуренції або інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

– обов\’язковість ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, перш за все бухгалтерського. Так, щодо громадян-підприємців в Україні запроваджений спрощений облік доходів і витрат;

– необхідність своєчасної сплати податків, інших обов\’язкових платежів, подання податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов\’язкових платежів.

7. На громадян-підприємців поширюються загальні вимоги законодавства України щодо здійснення підприємницької діяльності, в тому числі й ті, що передбачені ст. 46 та ст. 49 цього Кодексу (див. коментар до ст. ст. 46, 49).

Громадянин-підприємець, який не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, пов\’язані із здійсненням ним підприємницької діяльності, може бути визнаний за рішенням господарського суду банкрутом. Підстави та порядок визнання суб\’єкта підприємницької діяльності банкрутом визначені Законом України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\”.