Науково-практичний коментар до ст. 113 Господарського кодексу України

 

1. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб\’єкта господарювання – юридичної особи.

2. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Коментар:

1. Частина 1 коментованої статті містить визначення приватного підприємства: ним визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, або на основі приватної власності суб\’єкта господарювання – юридичної особи.

З наведеного визначення слідує, що особливістю приватного підприємства, заснованого фізичною особою (фізичними особами), є можливість використання його власником (засновником) на свій розсуд як своєї, так і найманої праці, а тому іноді деякі автори ототожнюють приватне підприємство з фізичною особою – підприємцем, його засновником, який одночасно здійснює повноваження власності й управління підприємством. Поряд з цим власник приватного підприємства і засноване ним підприємство є самостійними і відмінними один від одного суб\’єктами права власності і учасниками господарських правовідносин. Приватне підприємство як юридична особа є власником майна, переданого йому у власність засновником, тоді як власник приватного підприємства відповідно до ст. 167 ГК України володіє лише корпоративними правами щодо заснованого ним підприємства.

2. Спеціального закону, яким регулюється діяльність приватних підприємств, немає. Тобто всі питання організації та діяльності приватних підприємств слід вирішувати виходячи з загальних норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, інших законів.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 ГК України підприємство, якщо інше не встановлено законом, діє на підставі статуту. Отже, зважаючи на відсутність в законі спеціальної вказівки щодо приватних підприємств, можна зробити висновок, що єдиним і обов\’язковим для даного виду підприємств установчим документом є статут, який за своїм змістом повинен відповідати загальним вимогам, передбаченим в ст. 57 ГК України

Як і інші підприємства, приватне підприємство має право від свого імені вчиняти правочини (угоди), мати та набувати майнові і особисті немайнові права й обов\’язки, вступати в зобов\’язання, бути власником рухомого та нерухомого майна, а також виступати позивачем і відповідачем у суді, господарському та третейському суді.

Приватне підприємство відповідає за своїми зобов\’язаннями усім належним йому майном, на яке згідно з законом може бути накладено стягнення. Власник не відповідає своїм майном за зобов\’язаннями заснованого ним приватного підприємства, а підприємство не несе відповідальності за зобов\’язаннями власника. Держава також не несе відповідальності за зобов\’язанням приватного підприємства, а приватне підприємство не несе відповідальності за зобов\’язанням держави.

Приватне підприємство має право в установленому чинним законодавством порядку: випускати цінні папери; засновувати інші юридичні особи, господарські об\’єднання та брати участь в об\’єднаннях з іншими суб\’єктами підприємницької діяльності, в тому числі іноземними; створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законом порядку; вчиняти інші дії, що не суперечать чинному законодавству. Приватне підприємство має право на самостійне ведення експортних, імпортних та інших зовнішньоекономічних операцій, необхідних для його господарської діяльності.

Щодо наявності та розміру статутного фонду приватного підприємства і порядку його утворення листом Держкомпідприємництва N 1858 від 26.03.2004 р. було роз\’яснено, що виходячи з вимоги ч. 4 ст. 57 ГК України, яка передбачає наявність у змісті статуту суб\’єкта господарювання відомостей про розмір і порядок утворення статутного фонду, та з визначення унітарного та корпоративного підприємства, яким передбачено формування засновником (засновниками) статутного фонду, можна дійти висновку про правомірність вимог органів державної реєстрації в частині включення до статуту приватного підприємства відомостей про обов\’язкове формування засновником (засновниками) статутного фонду. Розмір статутного фонду, порядок його формування та склад визначають засновники приватного підприємства.

Зважаючи на відсутність в законі будь-яких спеціальних вказівок щодо управління приватним підприємством, воно здійснюється в порядку і на умовах визначених статутом, у тому числі на основі поєднання прав власника (власників) приватного підприємства щодо використання належного йому (їм) майна та принципів самоврядування трудового колективу, що відображається в колективному договорі, яким регулюються виробничі, трудові, економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку колективу, здоров\’я його членів.

Вищим органом управління приватного підприємства є його власник (власники, збори власників). До виключної компетенції власника (зборів власників) приватного підприємства зазвичай відноситься: визначення основних напрямів діяльності підприємства, затвердження планів та звітів по їх виконанню; внесення змін і доповнень до статуту підприємства; затвердження звітів про фінансово-господарську діяльність підприємства; створення, реорганізація та ліквідація філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів; прийняття рішення про ліквідацію, реорганізацію приватного підприємства.

Власник підприємства може також виконувати свої права по управлінню приватним підприємством безпосередньо, будучи одночасно і його директором, або він може призначити на цю посаду найманого директора на контрактній основі. Директор приватного підприємства як його керівник має право представляти інтереси підприємства без довіреності у взаємовідносинах з юридичними і фізичними особами; укладати договори, у тому числі трудові; відкривати і закривати в установах банків поточні та інші рахунки; видавати довіреності, давати вказівки, обов\’язкові для всіх працівників підприємства; підписувати документи підприємства; видавати в межах своєї компетенції накази тощо.

Директор приватного підприємства несе персональну відповідальність перед його власником чи уповноваженим ним органом за виконання умов чинного законодавства України.

Свої особливості має управління приватним підприємством його власниками в тому випадку, коли кількість засновників більше одного. У цьому разі, на думку автора, порядок скликання зборів власників, регламент діяльності, компетенція та порядок прийняття рішень вищим органом управління приватним підприємством (зборами власників) може здійснюватися за аналогією з загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю або в іншому порядку, прописаному у статуті приватного підприємства.