Науково-практичний коментар до ст. 87 Господарського кодексу України

1. За рахунок вкладів засновників (учасників) формується його статутний фонд, а отже, розмір останнього визначається як сума вкладів засновників та учасників господарського то­вариства.

2. Розмір статутного фонду товариства є номінальною величиною, що фіксується в його установчому документі (статуті чи засновницькому договорі) і є постійною до моменту її зміни в установленому порядку. За загальним правилом, товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду відповідно до вимог закону, якщо при цьому дотримуються приписи щодо мінімального його розміру (встановлюються для ак­ціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, довірчих товариств, комерційних банків, страхових компаній, фондових бірж, корпоративних інвестиційних фондів та ін.).

3. Процедура зміни розміру статутного фонду визначається законом (щодо об\’єднань капіта­лів вона передбачає прийняття відповідного рішення загальними зборами товариства кваліфіко­ваною більшістю голосів, а в межах третини статутного фонду – за рішенням виконавчого орга­ну, якщо це передбачено статутом товариства) та установчими документами товариства (за­сновницький договір персональних товариств має визначати порядок ведення справ товариства, у тому числі й прийняття подібних рішень). Рішення про зміну статутного фонду товариства по­требує внесення відомостей про це до державного реєстру в установленому порядку (у тому чис­лі з дотриманням вимог щодо гарантування інтересів кредиторів та учасників товариства) і набу­ває чинності з дня внесення таких відомостей до державного реєстру.

4. Якщо статутний фонд господарського товариства виконує сукупність функцій (старто­ву – щодо започаткування діяльності товариства; стабілізаційну – щодо пітримання його платоспроможності перед кредиторами та потенційними контрагентами; гарантійну – щодо гарантування інтересів кредиторів), то вимоги щодо обов\’язковості резервного (страхового) фонду зумовлені необхідністю створення резервів, спрямованих на покриття непередбаче­них витрат, у тому числі боргів. Розмір такого фонду передбачається установчими докумен­тами товариства, але не може бути меншим від встановленої законом межі — двадцять п\’ять відсотків статутного фонду. Формується резервний (страховий) фонд з чистого прибутку товариства. При цьому розмір щорічних відрахувань до нього визначається установчими доку­ментами з дотриманням вимоги закону щодо мінімального розміру — не менше п\’яти від­сотків суми прибутку товариства. Крім обов\’язкових (статутного та резервного), господар­ське товариство може створювати інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. У передбачених спеціальними законами випадках створюються інші обов\’язкові фонди, резерви, запаси платоспроможності, а щодо корпора­тивних інвестиційних фондів встановлюється особливе правило, яке полягає в забороні створювати будь-які резервні фонди (ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297]), що пов\’язано з необхідністю першо­чергового захисту інтересів акціонерів – інвесторів, які не були засновниками інвестицій­ного фонду.

Обов\’зок створювати спеціальні фонди та резерви передбачається щодо господарських товариств, які здійснюють банківську діяльність (ст. ЗО Закону «Про банки і банківську діяльність»), страхових компаній (ст. 30-32 Закону «Про страхування»). Проте корпоративні інвестиційні фонди, як зазначалося вище, позбавлені права створювати будь-які резервні фонди (ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні ін­вестиційні фонди»), що законодавець передбачив з метою в першу чергу захистити інтереси акціонерів-інвесторів, які не були засновниками інвестиційного фонду.

5. Господарське товариство створюється і діє зазвичай з метою отримання прибутку, який утворюється після здійснення спеціальної бухгалтерської операції: покриття з надходжень від його господарської діяльності (доходів товариства) видатків товариства (матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці). За рахунок отриманих у результаті цьо­го сум, що називаються балансовим (економічним) прибутком товариства, сплачуються пе­редбачені законом податки та інші обов\’язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків (так званий чистий при­буток), залишається у розпорядженні товариства, яке, однак, визначаючи напрями викорис­тання цих сум, мусить враховувати не лише відповідні положення своїх установчих доку­ментів, а й вимоги закону (зокрема щодо спрямування частини прибутку на формування/ поповнення страхового/резервного фонду).

Примітка. На відміну від положень цієї статті ГК, що передбачає обов\’язкову наявність у господарському товаристві статутного та резервного фонду, Цивільний кодекс, по-перше, оперує поняттям статутного капіталу – щодо майнової основи об\’єднань капіталів (това­риства з обмеженою відповідальністю – ст. 144, товариства з додатковою відповідальністю -ст. 151, 144, акціонерного товариства – ст. 155-157) і поняттям складеного капіталу — щодо персональних товариств (повного товариства – ч. 2 ст. 120, ст. 127, командитного товари­ства-ч. 2 ст. 134, п. З ч. 2 ст. 137); по-друге, не передбачає обов\’язковості резервного фонду ні в персональних товариствах, ні в об\’єднаннях капіталів. Цивільний кодекс містить також положення, які встановлюють обмеження щодо випуску цінних паперів та виплати дивіден­дів в акціонерному товаристві (ст. 158).