Науково-практичний коментар до ст. 59 Господарського кодексу України

 

1. Припинення діяльності суб\’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб\’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, – за рішенням суду.

2. У разі злиття суб\’єктів господарювання усі майнові права та обов\’язки кожного з них переходять до суб\’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

3. У разі приєднання одного або кількох суб\’єктів господарювання до іншого суб\’єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов\’язки приєднаних суб\’єктів господарювання.

4. У разі поділу суб\’єкта господарювання усі його майнові права і обов\’язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб\’єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб\’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов\’язки реорганізованого суб\’єкта.

5. У разі перетворення одного суб\’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб\’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов\’язки попереднього суб\’єкта господарювання.

6. Суб\’єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

у зв\’язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

7. Скасування державної реєстрації позбавляє суб\’єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб\’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою – підприємцем у порядку, визначеному Законом України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”.

8. Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця протягом десяти робочих днів з дня внесення відповідного запису до зазначеного реєстру підлягає опублікуванню у виданні спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в якому зазначаються відомості з єдиного державного реєстру.

9. Порядок припинення суб\’єкта господарювання визначається законодавством.

 

Коментар:

 

Припиненням діяльності суб\’єкта господарювання є настання таких юридичних умов, за яких господарські організації та фізичні особи – підприємці позбавляються можливості здійснювати господарську діяльність та втрачають статус суб\’єкта господарювання.

Порядок та умови припинення діяльності суб\’єктів господарювання регулюються не лише коментованою статтею, а й багатьма іншими нормативними актами, серед яких ЦК України, Закон України \”Про господарські товариства\”, Закон України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”, Закон України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\” тощо.

Припинення діяльності суб\’єкта господарювання може відбуватися двома шляхами: шляхом реорганізації та шляхом його ліквідації.

Реорганізація – спосіб припинення діяльності суб\’єкта господарювання, внаслідок якого відбувається перехід усіх його прав та обов\’язків до новоствореного суб\’єкта (правонаступника). Реорганізація є одночасно способом припинення діяльності діючого суб\’єкта та способом утворення нового суб\’єкта господарювання.

Ліквідацією суб\’єкта господарювання є остаточне припинення ним господарської діяльності без правонаступництва, що унеможливлює його існування в майбутньому.

Припинення діяльності суб\’єкта господарювання шляхом реалізації можливе внаслідок злиття, приєднання, поділу та перетворення. Подальші частини коментованої норми розкривають зміст цих способів реорганізації. Так, у разі злиття суб\’єктів господарювання усі майнові права та обов\’язки кожного з них переходять до суб\’єкта господарювання, утвореного внаслідок такого злиття. У разі приєднання одного або кількох суб\’єктів господарювання до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов\’язки приєднаних суб\’єктів. При поділі усі майнові права та обов\’язки суб\’єкта господарювання переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з новостворених суб\’єктів.

На окрему увагу заслуговує такий спосіб реорганізації, як перетворення, оскільки коментована норма не дає повного уявлення про нього, зазначаючи, що у разі перетворення одного суб\’єкта господарювання в інший до новоутвореного переходять усі права та обов\’язки попереднього суб\’єкта господарювання. Поняття \”перетворення\” визначене у ст. 108 ЦК України, відповідно до якої, перетворення – це зміна організаційно-правової форми юридичної особи. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив (ст. 150 ЦК України). Іноді, у визначених законом випадках, перетворення носить імперативний характер. Так, при перевищенні максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю (гранична межа – 10 осіб відповідно до ст. 50 Закону України \”Про господарські товариства\”) товариство підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року. Наслідком невиконання цієї вимоги є ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю в судовому порядку.

Припинення діяльності суб\’єкта господарювання може відбуватись у добровільному порядку – з ініціативи (за рішенням) власника чи уповноваженого ним органу, інших осіб – засновників суб\’єкта господарювання чи їх правонаступників, або в примусовому порядку – за рішенням суду. Залежно від організаційно-правових форм суб\’єктів господарювання \”уповноваженими\” на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, для державних підприємств – міністерства, відомства; для казенних підприємств – КМ України. Для суб\’єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, на колективних підприємствах. Для приватного підприємства – фізична особа як власник майна і вона ж засновник. Обов\’язки особи, що прийняла рішення про припинення діяльності юридичної особи, визначаються ст. 105 ЦК України.

За рішенням суду суб\’єкт господарювання припиняє свою діяльність у випадках, визначених законодавством. Підстави для постановлення судового рішення про припинення діяльності, зокрема юридичної особи, визначені у ст. 38 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”. Це визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, які допущені при створенні юридичної особи і які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням, а також визнання юридичної особи банкрутом. Підприємницька діяльність фізичної особи – підприємця може бути припинена за рішенням суду у випадках провадження фізичною особою діяльності, що заборонена законом; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону. Слід зазначити, що підставами для припинення діяльності фізичних осіб – підприємців є також судові рішення про оголошення особи померлою або визнання її безвісно відсутньою, а також про визнання фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, недієздатною чи обмежено дієздатною.

Наведений перелік підстав не є вичерпним, так як законодавством передбачені й інші випадки припинення діяльності суб\’єктів господарювання за рішенням суду (див., наприклад, ст. 132, 139, 141 ЦК, ст. 19 Закону України \”Про господарські товариства\”).

Частина 6 коментованої статті передбачає чотири випадки, в яких суб\’єкт господарювання припиняє свою діяльність шляхом ліквідації:

1) за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті (див. вище);

2) у зв\’язку із закінченням строку, на який суб\’єкт створювався, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено;

3) у разі визнання його у встановленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

4) у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Закінчення строку, на який створювався суб\’єкт господарювання, чи досягнення мети, заради якої він створювався, хоч і є окремою підставою для його ліквідації, все одно потребує прийняття рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів про ліквідацію суб\’єкта господарювання. У цьому випадку державна реєстрація припинення суб\’єкта господарювання здійснюється у тому ж порядку, що передбачений для державної реєстрації припинення суб\’єктів господарювання за рішенням їх засновників (учасників) чи уповноважених ними органів (ст. 34, 35, 36 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”).

Умови та порядок визнання суб\’єкта господарювання банкрутом, особливості застосування ліквідаційної процедури регулюються Законом України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\”.

Використання у ГК України такого обороту, як \”скасування державної реєстрації\” суб\’єкта господарювання, який розглядається як одна з підстав ліквідації і вживається у частині 7 коментованої статті, є некоректним з точки зору норм Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”. Цей закон не містить такої термінології (так само, як і ЦК України). Більше того, аналіз його положень дозволяє стверджувати, що такої юридичної дії, як \”скасування державної реєстрації\” суб\’єкта господарювання, на сьогоднішній день державним реєстратором не проводиться. До Єдиного державного реєстру вноситься запис не про скасування державної реєстрації, а про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації (або злиття, приєднання, поділу, перетворення). Така неузгодженість у законодавстві пояснюється тим, що згаданий закон був прийнятий пізніше, ніж ГК України, проте, оскільки цей нормативний акт є спеціальним по відношенню до ГК України, застосовуються його норми.

Слід зазначити, що словосполучення \”скасування державної реєстрації\” міститься не лише у ГК України, а й в інших нормативних актах. Наприклад, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України \”Про державну податкову службу в Україні\” (в редакції Закону від 24.12.93 р.) податкові органи мають повноваження звертатися у передбачених законом випадках до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб\’єкта господарювання. Проте, в контексті викладеного у попередньому абзаці, позовні вимоги повинні стосуватися не скасування державної реєстрації, а ліквідації суб\’єкта господарювання. Відповідно і суд своїм рішенням не скасовує державну реєстрацію суб\’єкта господарювання, а ліквідує його. У такому випадку до Єдиного державного реєстру вноситься запис про державну реєстрацію припинення суб\’єкта господарювання на підставі рішення суду в порядку, передбаченому ст. 38 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”.

З цих же мотивів викликає заперечення сформульована у ч. 7 коментованої статті теза про те, що скасування державної реєстрації позбавляє суб\’єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб\’єкт господарювання не вилучається з Єдиного державного реєстру, а вноситься запис про державну реєстрацію його припинення. Тому і статус юридичної особи (підприємця – для фізичних осіб) суб\’єкт господарювання втрачає з моменту внесення такого запису. З цього ж дня суб\’єкт господарювання є таким, що припинився (ст. 104 ЦК України).

Відповідно до частини 8 коментованої норми інформація про припинення діяльності суб\’єкта господарювання підлягає обов\’язковому оголошенню шляхом її опублікування у спеціальному додатку до газети \”Урядовий кур\’єр\” та/або в офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб\’єкта господарювання. Оголошення повинно бути розміщене реєструючим органом протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб\’єкта господарювання (з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру). Відповідно до ст. 22 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\” повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи повинно містити відомості про найменування та місцезнаходження юридичної особи, її ідентифікаційний код, а також місце та дату проведення державної реєстрації її припинення. За публікацію такого повідомлення справляється відповідна плата.