Науково-практичний коментар до ст. 57 Господарського кодексу України

 

1. Установчими документами суб\’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб\’єкта господарювання.

2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб\’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

3. У засновницькому договорі засновники зобов\’язуються утворити суб\’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб\’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб\’єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

4. Статут суб\’єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб\’єкта господарювання, а також інші відомості, пов\’язані з особливостями організаційної форми суб\’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб\’єктів у випадках, визначених законом.

5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб\’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб\’єктами відповідно до закону.

Коментар:

Процедура створення суб\’єкта господарювання нерозривно пов\’язана з розробкою його установчих документів, до яких частина 1 коментованої статті відносить рішення про утворення суб\’єкта господарювання або засновницький договір чи статут (положення).

Визначення поняття \”установчі документи\” чинне законодавство не дає, наводячи лише їх перелік та вимоги до змісту. Проте в науковій літературі їх прийнято визначати як документи установленої законом форми та змісту, на підставі яких створюються суб\’єкти господарювання. Окрім терміна \”установчі документи\” в нормативних актах можна зустріти й інші дефініції, наприклад, \”статутні документи\” (ст. 6 Закону України \”Про зовнішньоекономічну діяльність\”) або \”засновницькі документи\” (ст. 3 Закону України \”Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів\”), які є ідентичними. Крім того, перелік установчих документів, передбачений у коментованій нормі, не є вичерпним, оскільки, крім зазначених, до них відноситься індивідуальний або спільний установчий акт, складений засновником (засновниками), на підставі якого створюється такий вид юридичних осіб, як установа (ч. 3 ст. 87 ЦК України).

Частина 2 коментованої статті містить загальні вимоги до змісту установчих документів незалежно від їх виду, організаційно-правової форми суб\’єктів, що створюються, тощо. До них належать вимоги щодо наявності інформації про найменування суб\’єкта господарювання, мету і предмет господарської діяльності, склад і компетенцію його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, до загальних вимог відноситься і вимога щодо форми установчих документів, хоча прямої вказівки на це ГК України і не містить. Відповідно до ст. 87 ЦК України учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Із аналізу положень Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\” (ст. 8) випливає, що установчі документи викладаються письмово державною мовою, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади, наприклад, з органами Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених Законом України \”Про захист економічної конкуренції\”, коли при створенні суб\’єкта господарювання є ознаки концентрації.

Подальші частини коментованої норми містять вимоги до змісту засновницького договору та статуту. Які суб\’єкти господарювання створюються на підставі засновницького договору, а які на підставі статуту, ГК України у загальних положеннях не вказує. Це питання врегульовується його спеціальними нормами та іншими нормативними актами, які визначають правовий статус окремих суб\’єктів господарювання. Так, на підставі статуту створюються і діють акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю (ст. 4 Закону України \”Про господарські товариства\”), державні комерційні підприємства (ст. 74 ГК України), виробничі кооперативи (ст. 95 ГК України). На підставі засновницького договору створюються і діють повне та командитне товариство.

Аналіз коментованих положень дозволяє говорити про те, що статут юридичної особи визначає її структуру, види і напрями діяльності, порядок управління та інші питання діяльності власне як суб\’єкта підприємницької діяльності. У засновницькому договорі засновники зобов\’язуються утворити суб\’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб\’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб\’єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону (ч. 3 ст. 57 ГК України). На відміну від статуту, головним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками юридичної особи, насамперед майнового і організаційного характеру, – їх прав та обов\’язків, порядку внесення вкладів, порядку розподілу прибутків та збитків тощо.

У деяких випадках може мати місце сукупність установчих документів, як то рішення про утворення суб\’єкта господарювання та статут. Найбільш поширеним це є при створенні юридичної особи розпорядчим способом. Наприклад, відповідно до ст. 76 ГК України казенне підприємство створюється за рішенням КМ України (в рішенні визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства та орган, до сфери управління якого входить підприємство) та діє на підставі статуту.

До установчих документів законом можуть пред\’являтись й інші вимоги, окрім передбачених вище чи встановлених ЦК України. Наприклад, статут акціонерного товариства, крім загальних вимог до змісту, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, про їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, про наслідки невиконання зобов\’язань по викупу акцій, строк та порядок виплати дивідендів (ст. 37 Закону України \”Про господарські товариства\”). Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть учасники (засновники) юридичної особи.

Із аналізу коментованої статті випливає, що такий установчий документ, як положення, є аналогом статуту, тому до нього висуваються ті ж самі вимоги. Проте положення затверджується у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, на підставі положення здійснюють господарську компетенцію органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб\’єкта господарювання або його уповноваженими представниками, органами чи іншими суб\’єктами відповідно до закону. Необхідність \”затвердження\” передбачена саме для статуту, який на відміну від засновницького договору (що підписується засновниками), затверджується зборами засновників. Підписи засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені.