Науково-практичний коментар до ст. 55 Господарського кодексу України

 

1. Суб\’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов\’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов\’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

2. Суб\’єктами господарювання є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) виключено.

3. Суб\’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб\’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб\’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб\’єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи – суб\’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб\’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи – суб\’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб\’єктами великого підприємництва є юридичні особи – суб\’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб\’єкти господарювання належать до суб\’єктів середнього підприємництва.

4. Суб\’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

5. Суб\’єкти господарювання – господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

6. Суб\’єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

 

Коментар:

 

Коментована стаття дає визначення суб\’єктів господарювання як учасників господарських відносин, які характеризуються сукупністю таких ознак, як:

1) здійснення господарської діяльності;

2) реалізація господарської компетенції;

3) відокремленість майна;

4) здатність нести відповідальність за своїми зобов\’язаннями.

Визначення господарської діяльності дано у ст. 3 ГК України (див. коментар до ст. 3 ГК).

Відокремленість майна означає, що суб\’єкт господарювання має у своєму розпорядженні певне майно, яке належить виключно йому: воно відокремлене від майна засновників такого суб\’єкта, а також від майна інших учасників господарських відносин. Правові форми, в яких виражається майнова відокремленість суб\’єкта господарювання прямо вказані у частині 3 даної норми. До них відносяться право власності, право господарського відання, право оперативного управління. Ці речові права становлять основу правового режиму майна суб\’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність. Визначення та тлумачення цих категорій дається у подальших нормах ГК України. Так, щодо права власності див. коментар до ст. 134 ГК України, права господарського відання – коментар до ст. 136 ГК України, права оперативного управління – коментар до ст. 137 ГК України.

Здатність суб\’єкта господарювання відповідати за своїми зобов\’язаннями полягає у можливості застосування до нього санкцій, тобто таких заходів впливу у сфері господарювання, внаслідок яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Такими санкціями можуть бути відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції. Поняття, підстави та порядок застосування перелічених санкцій врегульовані главами 25, 26 та 27 ГК України.

У частині 1 коментованої норми міститься загальне правило щодо відповідальності суб\’єктів господарювання, яке полягає в тому, що суб\’єкти несуть відповідальність за своїми зобов\’язаннями в межах лише належного їм на праві власності чи на іншому речовому праві майна. Це означає, що засновники суб\’єкта господарювання не відповідають за зобов\’язаннями цього суб\’єкта, крім випадків, передбачених законодавством або установчими документами про створення даного суб\’єкта. Випадками, які становлять виключення з загального правила, що прямо передбачені у законодавстві, є, наприклад, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство та командитне товариство; їх статус та особливості відповідальності передбачені ЦК України та Законом України \”Про господарські товариства\”. ГК України також містить приклади таких суб\’єктів господарювання. Так, за частиною 7 ст. 77 ГК України в разі недостатності коштів, що перебувають у розпорядженні казенного підприємства, держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов\’язаннями казенного підприємства. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов\’язаннями кооперативу субсидіарну відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому їх пайового внеску (ст. 108 ГК України).

Відповідно до частини 2 коментованої статті суб\’єкти господарювання розмежовуються на господарські організації та на фізичних осіб – підприємців за умови здійснення ними господарської діяльності та державної реєстрації.

Господарськими організаціями є юридичні особи, створені в порядку та на умовах, передбачених ЦК України, підприємства, в тому числі державні та комунальні, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Загальні положення створення, діяльності та функціонування юридичних осіб регулюються підрозділом 2 розділу II Книги першої ЦК України. Так, відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Організаційно-правовими формами юридичних осіб є товариства, установи та інші форми, встановлені законом.

Поряд із загальною категорією \”юридичні особи\” окремий наголос робиться на тому, що господарськими організаціями є підприємства, створені відповідно до ГК України, у тому числі державні та комунальні. Оскільки статус та порядок створення підприємств врегульовані окремими нормами ГК України.

До інших юридичних осіб, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, відносяться, наприклад, ті, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, як то: кредитні спілки (ст. 130 ГК України) та благодійні організації (ст. 131 ГК України). Організаційні, правові засади створення та діяльності таких суб\’єктів визначаються Законом України \”Про кредитні спілки\” та Законом України \”Про благодійництво та благодійні організації\” відповідно.

Згідно з коментованою статтею фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства) набуває статусу суб\’єкта господарювання за наявності двох умов: здійснення господарської діяльності та державна реєстрація її як підприємця. Водночас норма ст. 128 ГК України, яка визначає статус громадянина у сфері господарювання, яка є спеціальною по відношенню до коментованої норми, звужує тлумачення цих категорій як умов набуття фізичною особою статусу суб\’єкта господарювання. Так, громадянин визнається суб\’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Оскільки підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, лише її здійснення дозволяє фізичній особі стати суб\’єктом господарювання. Здійснення фізичними особами некомерційної господарської діяльність не призводить до набуття ними статусу суб\’єкта господарювання.

Щодо державної реєстрації суб\’єктів господарювання див. коментар до ст. 58 ГК України.

Реалізація господарської компетенції полягає у здійсненні суб\’єктами господарювання своїх прав та обов\’язків і розкривається через поняття дієздатності таких суб\’єктів. Відповідно до ст. 92 ЦК України здатність юридичної особи набувати цивільних прав та обов\’язків і здійснювати їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, називається цивільною дієздатністю юридичної особи. В окремих випадках, визначених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов\’язків і здійснювати їх через своїх учасників. Характерною особливістю є те, що правоздатність та дієздатність юридичних осіб виникає одночасно з моменту реєстрації юридичної особи.

Відповідно до ст. 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка за загальним правилом виникає у неї автоматично з досягненням повноліття (вісімнадцяти років). Проте, за частиною 3 ст. 35 ЦК України, неповнолітній фізичній особі, яка бажає займатися підприємницькою діяльністю, повна цивільна дієздатність може бути надана, якщо їй виповнилося шістнадцять років. Для цього необхідна письмова згода батьків, піклувальника або органу опіки і піклування, яка надається при реєстрації неповнолітньої особи як підприємця. У такому випадку фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця і з цього ж моменту набуває статусу суб\’єкта господарювання.

Обсяг прав та обов\’язків суб\’єктів господарювання визначається законодавством та установчими документами і в деяких випадках залежить від форми власності, на якій заснований суб\’єкт господарювання. Так, наприклад, найбільший обсяг прав належить приватним підприємствам, а найменший – державним, зокрема казенним підприємствам.

Відповідно до частини 5 коментованої статті господарські організації наділені правом створювати свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Визначення загального поняття \”відокремлений підрозділ\” міститься у ст. 1 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”. Відповідно до цієї норми відокремлений підрозділ юридичної особи – це філія, інший підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Правовий статус філій та представництв врегульований ст. 95 ЦК України. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі її функції або частину. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Не маючи статусу юридичної особи, філії та представництва наділяються її майном і діють на підставі положення, яке затверджується юридичною особою. Слід зазначити, що за положеннями ст. 64 ГК України питання про розміщення відокремлених підрозділів юридичної особи повинно погоджуватися з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 58 ГК України та ст. 4, 28 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\” відокремлений підрозділ юридичної особи не підлягає державній реєстрації, але відомості про нього включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.