Науково-практичний коментар до ст. 39 Господарського кодексу України
Стаття 39. Захист прав споживачів
1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:
державний захист своїх прав;
гарантований рівень споживання;
належну якість товарів (робіт, послуг);
безпеку товарів (робіт, послуг);
необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);
відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров\’я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом;
звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів.
З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об\’єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об\’єднання споживачів).
2. Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров\’я і життєдіяльності.
3. Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачів та іншими законодавчими актами.
4. Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов\’язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.
Коментар:
1. Споживач прямо не бере участі в конкуренції, але його вибір є потужним важелем регулювання ринкових відносин і конкуренції. В той же час споживачі, котрим так само, як і господарюючим суб\’єктам, в результаті недобросовісної конкуренції завдається шкода, внаслідок свого слабкого економічного стану потребують додаткового захисту. Тому в нових законодавчих актах зарубіжного права споживач практично прирівняний до конкуруючих суб\’єктів за обсягом наданих їм прав у сфері захисту від недобросовісної конкуренції.
Законодавство щодо захисту економічної конкуренції не уточнює ознаки особи споживача. За звичайною діловою практикою споживачами виступають як фізичні, так і юридичні особи. Не випадково Антимонопольний комітет України у розпорядженні N 49-р від 05.03.2002 р. \”Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб\’єктів господарювання на ринку\” визначив, що споживач – юридична чи фізична особа, яка здійснює діяльність із придбання та використання товарів, послуг, робіт на відповідному товарному (товарних) ринку (ринках). Тобто головною ознакою споживача, як учасника певних відносин, є функціональна – придбання та використання товарів для власних потреб.
2. Частина друга цієї статті присвячена захисту інтересів громадян як споживачів. Ця норма випливає з вимог ст. 42 Конституції України. Держава охороняє права споживачів та виникаючі суспільні відносини щодо споживання продукції. Регулюванню відносин споживачів-громадян із суб\’єктами підприємницької діяльності присвячений спеціальний Закон України \”Про захист прав споживачів\”, який передбачає застосування адміністративно-господарських санкцій щодо правопорушників. Захист прав споживачів не залежить від волі самих споживачів і гарантується державою за допомогою імперативних норм і застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності.
Головна мета законодавства про захист від недобросовісної конкуренції – це захист суспільних відносин щодо здійснення вільної і чесної конкуренції. Відношення до продукції споживача, який віддає перевагу продукції певних виробників та фактично визначає їх долю і місце на ринку, є мірою оцінки суспільних відносин у конкуренції, яка в свою чергу впливає на положення самого споживача.
3. Враховуючи важливість захисту прав споживачів як \”арбітрів\” конкурентних відносин, законодавством передбачений складний механізм їх забезпечення за допомогою норм різноманітних галузей права: господарського, цивільного, адміністративного, які визначають механізми реалізації права.
4. Укладені і ратифіковані міжнародні договори становлять невід\’ємну частину національного законодавства та мають пріоритет над законодавством України. Координації державних політик в сфері захисту прав споживачів присвячено Угоду про основні напрями співробітництва держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі захисту прав споживачів, укладену у Москві 25 січня 2000 року і ратифіковану Законом України N 3102-III від 07.03.2002 р. Питанням прав споживачів присвячена ст. 75 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами і їх державами-членами, що ратифіковано Законом України N 237/94-ВР від 10.11.94 р.
Крім цього, слід додати, що захист прав споживачів здійснюється нормами не тільки антимонопольно-конкурентного законодавства, а й інших галузей законодавства. При цьому норми різних галузей захищають права споживачів своїми специфічними за правовою природою засобами.
У нормах антимонопольно-конкурентного законодавства враховується той факт, що споживачі, з одного боку, своєю поведінкою суттєвим чином впливають на формування ринкових відносин та на стан конкурентного середовища, а з іншого — вони не є безпосередніми учасниками конкурентних відносин. Однак ця обставина не заважає тому, що норми антимонопольно-конкурентного законодавства, поряд з іншими за галузевою належністю нормами, слугують справі захисту прав споживачів.
Наприклад, якщо права споживачів (фізичних осіб) порушуються в результаті зловживання монопольним становищем або недобросовісної конкуренції, то факти таких порушень можуть стати підставою для притягнення суб\’єктів господарювання (виробників, виконавців або продавців) до відповідальності за нормами цього Кодексу в межах антимонопольно-конкурентних відносин. У даному випадку споживачі не стають учасниками відповідних правовідносин, але сам факт порушення їх прав викликає їх виникнення.
Коментована стаття має значне інформаційне навантаження, оскільки у ній йдеться як про загальні положення щодо захисту прав споживачів, так і про існуюче різноманіття форм захисту цих прав. Тим самим ця стаття стає своєрідним «містком», що пов\’язує норми господарського законодавства з іншими нормами.
Відповідно до закону та ділових звичаїв споживачі мають право на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про товари, що має забезпечувати можливість їх свідомого та компетентного вибору. Інформація обов\’язково повинна бути надана споживачу до придбання ним товару та доводитись до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації.
З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об\’єднуватись на добровільних засадах у громадські організації споживачів — об\’єднання споживачів. Об\’єднання споживачів є громадською організацією, яка здійснює свою діяльність у відповідності з Законом України «Про об\’єднання громадян».
Держава підтримує діяльність об\’єднань споживачів (ст. 25 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Державна політика спрямована на: удосконалення захисту прав та інтересів споживачів; створення належних умов для насичення споживчого ринку якісними та безпечними товарами, роботами, послугами; підвищення рівня захисту здоров\’я та безпеки споживачів; удосконалення законодавства України у сфері захисту прав споживачів, зокрема адаптація його до законодавства Європейського Союзу; створення належних умов для реалізації громадянами-споживачами своїх законних інтересів і прав на території України. (Див.: Програма захисту прав споживачів на 2003-2005 рр., затверджена Указом Президента України від 11 грудня 2002 р.)
Міжвідомча рада з питань захисту прав споживачів (далі – Рада) є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України, що утворений з метою координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань розроблення і реалізації правових, організаційних та економічних заходів, спрямованих на державний захист прав споживачів. (Див.: Положення про Міжвідомчу раду з питань захисту прав споживачів, затверджене Кабінетом Міністрів України 13 березня 2002 р.).
Права споживачів захищаються відповідно до Законів України «Про захист прав споживачів», «Про об\’єднання громадян» та ін.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняються реалізація та використання без сертифіката відповідності тих товарів (у тому числі іноземних), які підлягають обов\’язковій сертифікації у відповідності з чинним законодавством. Маркування продукції знаком відповідності здійснює виробник згідно з ДСТУ 2296-93 «Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги і правила застосування».
У разі стягнення моральної шкоди суд у справах за позовами про захист прав споживачів зобов\’язаний керуватися нормою, передбаченою статтею 24 Закону України «Про захист прав споживачів». Посилання суду на Цивільний кодекс України при вирішенні справ за позовами споживачів про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки його норми на правовідносини, що виникають між продавцем та покупцем, не поширюються.
Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори становлять невід\’ємну частину національного законодавства і застосовуються у тому ж порядку, що й норми національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого оформлено у формі закону, встановлені інші правила, ніж передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Ці положення закріплені в Конституції України. Зокрема, встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов\’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливо тільки після внесення до неї змін (ст. 9 Конституції України).
Leave a Reply