Науково-практичний коментар до ст. 14 Господарського кодексу України

 

1. Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

2. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

3. Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб\’єкта господарювання – ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов\’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

4. У сферах, пов\’язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб\’єктів господарювання.

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб\’єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб\’єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється законом.

5. У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Коментар:

1. У частині 1 коментованої статті законодавець визначає основні засоби державного регулювання у сфері господарювання – ліцензування, патентування, квотування. Метою реалізації зазначених засобів державного регулювання є забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Разом з тим законодавець не надає визначення вказаним засобам державного регулювання. При вирішенні цього питання потрібно звертатися до спеціальних нормативно-правових актів.

Відповідно до Закону України від 01.06.2000 р. \”Про ліцензування певних видів господарської діяльності\” ліцензування – це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

– забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб\’єктів господарювання;

– захист прав, законних інтересів, життя та здоров\’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

– встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

– встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування господарської діяльності є категорією господарського права, правова суть якої розкривається через низку ознак та функцій. До основних ознак ліцензування можна віднести: публічний характер, процесуальний характер, обов\’язковість. До основних функцій відносять: дозвільну, облікову, інформаційну та контролюючу.

Патентування – це діяльність уповноважених державою органів щодо видачі торгового патенту задля здійснення певних видів підприємницької діяльності. Відповідно до Закону України. \”Про патентування деяких видів підприємницької діяльності\” від 23.03.96 р. об\’єктом правового регулювання є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг. Суб\’єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи та суб\’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, – резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю. Дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг:

1) підприємств і організацій Укоопспілки, військової торгівлі, аптек, які перебувають у державній власності, та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання у селах, селищах та містах районного підпорядкування;

2) суб\’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, які:

– здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності;

– сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством;

– здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому виді, так і продукції їх забою в сирому виді та у виді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

– сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

– сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб;

3) суб\’єктів підприємницької діяльності, створених громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 вказаного Закону не допускається визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню, порядку та суб\’єктів патентування в інших нормативно-правових актах, а також рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Квотуванням, відповідно до Закону України \”Про зовнішньоекономічну діяльність\”, є засобом державного регулювання економіки, який передбачає встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу (у тому числі експорту та імпорту) певних товарів і послуг. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій.

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також з принципів господарювання, встановлених у ст. 6 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного спеціальне правове регулювання ліцензування, патентування та квотування має здійснюватися відповідно до:

– ст. 42 Конституції України, якою закріплено право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом;

– ст. 6 цього Кодексу, якою визначено загальні принципи господарювання.

3. Відповідно до ч. 3 коментованої статті ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право суб\’єкта господарювання – ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов\’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Таким законом на сьогодні є Закон України \”Про ліцензування певних видів господарської діяльності\” від 01.06.2000 р.

Незважаючи на те, що норми цього Кодексу носять основний характер, термін \”ліцензія\” наводиться в багатьох нормативно-правових актах, і тому питання щодо правової суті зводиться до застосування різних змістовних значень цієї категорії. Одним із ключових є питання про співвідношення понять \”дозвіл\” і \”ліцензія\”. За своєю сутністю дозвіл надає суб\’єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, а ліцензія – право на конкретний вид господарської діяльності. Тому не виключається можливість визначення ліцензії формою опосередкування дозволу на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності та документом державного зразка, який містить такий дозвіл.

Законодавець закріпив вимоги, яким має відповідати форма та зміст ліцензії у ст. 13 Закону України \”Про ліцензування певних видів господарської діяльності\”. На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України. Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер. У ліцензії зазначаються:

– найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

– вид господарської діяльності, вказаний згідно з ст. 9 цього Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якого видається ліцензія;

– найменування юридичної особи або прізвище, ім\’я, по батькові фізичної особи – суб\’єкта підприємницької діяльності;

– ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов\’язкових платежів;

– місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи – суб\’єкта підприємницької діяльності;

– дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

– строк дії ліцензії;

– посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

– дата видачі ліцензії;

– наявність додатка (із зазначенням кількості сторінок).

Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та засвідчується печаткою цього органу.

4. Відповідно до ч. 4 коментованої статті визначаються сфери підприємницької діяльності, в яких, відповідно до закону, може здійснюватися патентування. Зокрема, це сфери:

– пов\’язані із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України);

– обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками);

– грального бізнесу;

– побутових послуг;

– та інші.

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб\’єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб\’єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється законом. Таким законом на сьогодні є Закон України \”Про патентування деяких видів підприємницької діяльності\” від 26.03.96 р. У статті 2 цього Закону наведено вимоги щодо форми та змісту торгового патенту.

Торговий патент видається за плату суб\’єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб\’єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб\’єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), – за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб\’єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, – за місцем реєстрації цих суб\’єктів. Суб\’єкт підприємницької діяльності, який припинив діяльність, що підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідний державний податковий орган. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного податкового органу, що видав його, а суб\’єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту. Торговий патент повинен містити такі реквізити:

– номер торгового патенту;

– найменування володільця торгового патенту;

– вид підприємницької діяльності;

– назва виду побутових послуг чи послуг у сфері грального бізнесу;

– місце реєстрації громадянина як суб\’єкта підприємницької діяльності чи місцезнаходження суб\’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу цього суб\’єкта);

– для транспортних засобів – зазначення \”виїзна торгівля\”;

– термін дії торгового патенту;

– місцезнаходження державного податкового органу, що видав торговий патент;

– відмітка державного податкового органу про надходження плати за виданий ним торговий патент.

Порядок виготовлення та обігу торгових патентів врегульовано Положенням про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.98 р. N 1077.

5. Відповідно до ч. 5 коментованої статті в необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (у тому числі експорту та імпорту), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.