Науково-практичний коментар до ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України

Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов\’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Усі судові рішення викладаються у письмовій формі.

 

Коментар:

1. Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення принципу верховенства права.

Статтею 11 Закону України \”Про судоустрій України\” закріплене положення, відповідно до якого рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Судове рішення у справі є найважливішим актом правосуддя і воно ухвалюється іменем України незалежно від того, до якої ланки судової системи належить суд і в якому складі суддів (одноособово чи колегіально) розглянуто справу.

Положення про ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, іменем України визначає особливу роль суду серед інших органів державної влади як єдиного органу, що має право здійснювати правосуддя. У рішенні суду реалізується право держави на вирішення правових конфліктів у відповідній сфері.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 \”Про судове рішення\”, роз\’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 10 грудня 1996 р. № 02-5/422 \”Про судове рішення\” у формі рішення виносяться ті постанови суду першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов\’язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирихтувати питання про виділення частини вимог у самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал, які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть прийматися одночасно з рішенням.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу (ст. 86 цього Кодексу).

Постанова виноситься за наслідками розгляду апеляційної (ст. 105 цього Кодексу) та касаційної скарги (ст. 111 — 11 цього Кодексу), а також за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України (ст. 111-20 цього Кодексу).

Законом надане право у разі необхідності приймати додаткове рішення. Відповідно до роз\’яснення президії Вищого арбітражного суду України \”Про судове рішення\” прийняття додаткового рішення за заявою сторони, прокурора, який брав участь у процесі, або за ініціативою суду здійснюється, як правило, тим самим суддею (складом суду), який приймав первісне рішення. Про відхилення заяви сторони чи прокурора щодо прийняття додаткового рішення виноситься ухвала. Додаткове рішення і ухвала про відхилення заяви щодо його прийняття можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому розділами XII і XII-1 цього Кодексу. Прийняття додаткового рішення припустиме виключно з підстав, передбачених ст. 88 цього Кодексу. Порушення вимог цієї статті тягне за собою зміну або скасування рішення в апеляційному чи касаційному порядку — п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 111-10 цього Кодексу (детальніше про додаткове судове рішення див. коментар до ст. 88 цього Кодексу).

Відповідно до інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 11 грудня 2000 р. № 01-8/739 «Про Закон України \”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв\’язку з прийняттям Законів України \”Про державну виконавчу службу\” та \”Про виконавче провадження\” у зв\’язку зі змінами, внесеними до ч. 1 ст. 89 ГПК України, запроваджено обов\’язок судді роз\’яснювати рішення, ухвалу за заявою сторони чи державного виконавця. Отже, у разі надходження такої заяви суд не може відмовити у роз\’ясненні відповідного судового акта, зокрема за тим мотивом, що такий акт, на думку суду, не потребує роз\’яснення. Про роз\’яснення рішення, ухвали виноситься ухвала (ст. 86 цього Кодексу). Така ухвала не підлягає перевірці у порядку нагляду.

2. Частиною 2 коментованої статті закріплене положення, згідно з яким невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Невиконання судового рішення може потягти кримінальну, адміністративну або дисциплінарну відповідальність. Так, умисне невиконання службовою особою, яка відповідно до своїх повноважень повинна вжити заходів щодо виконання рішення, ухвали, постанови у господарській справі, або перешкоджання нею їх виконанню тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 382 КК України.

У випадку, коли службова особа не вживає заходів щодо виконання такого судового рішення, як окрема ухвала чи окрема постанова суду або судді, вона може бути притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-6 КпАП.

За невиконання службовою особою судового рішення, якщо в її діянні немає ознак злочину або адміністративного правопорушення, можливе притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності.

Вищий арбітражний суд України у своєму листі від 14 березня 2000 р. № 01-8/108 \”Про відповідальність за невиконання рішень господарського суду\” зазначив, що господарським судам слід виходити з того, що згідно зі ст. 382 КК України умисне невиконання посадовою особою рішення, ухвали чи постанови суду або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п\’ятсот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на вимоги цієї норми та ч. 4 ст. 90 цього Кодексу, а також роз\’яснення президії Вищого арбітражного суду України від

2 грудня 1992 р. \”Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального Кодексу України\” господарським судам необхідно враховувати таке: посадовими особами, які повинні виконувати судові рішення, є державні виконавці, керівники та інші посадові особи різних підприємств, установ та організацій.

Відповідно до ст. 112 КПК України досудове слідство у справах про злочин, передбачений ст. 382 КК України, провадиться слідчими прокуратури.

Отже, за наявності у господарського суду даних про умисне невиконання відповідною посадовою особою судового рішення, ухвали чи постанови, йому слід вирішувати питання про надіслання відповідного повідомлення до органу прокуратури.

3. Частиною 3 коментованої статті закріплене положення про обов\’язкову письмову форму усіх судових рішень, що приймаються господарським судом.