Науково-практичний коментар до ст. 1303 Цивільного кодексу України

 

1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа.

2. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.

Коментар:

1. Учасниками спадкового договору є відчужувач та набувач. За загальним правилом, на боці відчужувача виступає одна особа. Проте враховуючи той факт, що інститут спадкового договору розрахований, переважно, на врегулювання правовідносин між подружжям, а також продовжуючи тенденцію щодо закріплення за подружжям спеціальних можливостей посмертної передачі майна іншим особам (ст. 1243 ЦК), новий ЦК надав обом з подружжя право одночасно бути відчужувачами у спадковому договорі.

2. Відчужувачем у спадковому договорі частина перша даної статті називає також \”іншу особу\”, що дозволяє зробити висновок про те, що відчужувачем може бути не лише фізична, але і юридична особа. Таку можливість слід припустити, вона не суперечить чинному законодавству, однак слід підкреслити, що конструкція спадкового договору розрахована на задоволення інтересів фізичних осіб, переважно похилого віку, і слугує правовим засобом, який сприяє забезпеченню виконання їхньої волі іншими суб\’єктами.

Набувачем у спадковому договорі може бути лише фізична або юридична особа.

3. Сторони договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК). Внаслідок залишення за межами правового регулювання питань дієздатності учасників спадкового договору у правників не склалося єдиного підходу щодо того, чи можуть малолітні, неповнолітні, недієздатні та особи, дієздатність яких обмежена, бути сторонами спадкового договору.

При відповіді на поставлене питання слід звернути увагу на те, що мета участі сторін у спадковому договорі є різною, а відтак, неможливо пред\’являти однакові вимоги до цивільної дієздатності відчужувача і набувача. Відчужувач – це особа, щодо якої (переважно) або щодо третіх осіб, визначених нею (рідше) набувач зобов\’язується вчинити певну дію. Отже, цілком очевидно, що законодавець при формулюванні норм щодо відчужувача розраховував на численне застосування їх щодо осіб з недостатнім обсягом дієздатності. Тому на перший погляд відчужувачем може бути і недієздатний, і малолітній, і обмежено дієздатний, і неповнолітній.

Проте спадковий договір сформульований ЦК як правочин особистий, про що, зокрема, свідчать: 1) припинення цього договору в разі смерті набувача до смерті відчужувача; 2) неприпустимість заміни сторін договору, в тому числі шляхом правонаступництва (спадкування); 3) неможливість покладення виконання зобов\’язання на інших суб\’єктів.

Відтак, можна стверджувати, що малолітні та недієздатні, будучи позбавленими права укладати спадковий договір самостійно (ст. 31, ч. 2, 3 ст. 41 ЦК), не можуть бути його стороною взагалі внаслідок законодавчої заборони представникам вчиняти правочин, який може бути вчинений особою, яку він представляє, особисто (ч. 2 ст. 238 ЦК).

Однак на підставі цієї норми не можна стверджувати про відсутність права бути стороною спадкового договору (відчужувачем) у неповнолітніх та осіб з обмеженою дієздатністю. Цей висновок випливає з того, що глава 17 поширюється лише на представницькі відносини, коли представник вчиняє правочин від імені другої сторони, яку він представляє, тобто охоплюють ті випадки, коли законні представники укладають правочини від імені малолітніх та недієздатних. Заборони щодо надання згоди законними представниками на вчинення особистого правочину неповнолітньому та особою, дієздатність якої обмежена, не встановлено.

Оскільки на набувача за спадковим договором покладаються обов\’язки щодо вчинення правочинів, слід припустити, що така особа має бути наділена повною цивільною дієздатністю.

В контексті дослідження питання про правоздатність суб\’єктів спадкового договору слід звернути увагу і на теоретичну можливість неповнолітніх та осіб, дієздатність яких обмежена, бути самостійною стороною даного договору: відчужувачем – якщо їм належить на праві власності майно, що є предметом спадкового договору, і за умови, що вони можуть ним самостійно розпоряджатись (пункт 1 ч. 1 ст. 32, ч. 4 ст. 37 ЦК); набувачем – якщо дії, які вони мають вчинити відповідно до договору, не виходять за межі правочинів, які ці особи мають право вчинювати самостійно згідно ст. 32, ч. 4 ст. 37 ЦК.

Водночас, оскільки спадковий договір за ст. 1304 ЦК вимагає нотаріального посвідчення слід враховувати і положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Інструкція забороняє нотаріусам посвідчувати правочини, укладені неповнолітніми, особами, дієздатність яких обмежена, без згоди батьків, усиновителів або піклувальників (щодо неповнолітнього) або піклувальників (щодо особи з обмеженою дієздатністю) (абзаци восьмий, дев\’ятий п. 40 Інструкції).