Науково-практичний коментар до ст. 1290 Цивільного кодексу України

 

1. Виконавець заповіту зобов\’язаний:

1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна;

2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов\’язань;

4) управляти спадщиною;

5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;

6) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов\’язкову частку у спадщині.

2. Виконавець заповіту зобов\’язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов\’язані заповітом.

3. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Коментар:

1. Змістом правовідносин щодо виконання заповіту є здійснення виконавцем цілого комплексу дій, спрямованих на реалізацію розпоряджень, що містяться у заповідальному розпорядженні.

У зобов\’язальному правовідношенні, яке виникає у зв\’язку з виконанням заповіту, виконавець зазвичай виступає у ролі боржника, на якого покладаються обов\’язки стосовно реалізації останньої волі заповідача. Маючи основною метою виконання дій на користь спадкоємців (кредиторів), виконавцеві заповіту разом з тим може бути також доручено забезпечення виконання самими спадкоємцями певних дій на користь третіх осіб, якщо частки таких спадкоємців обтяжені, зокрема, обов\’язками перед відказоодержувачами (ст. ст. 1237, 1238 ЦК) або зобов\’язаннями, обумовленими суспільно корисною метою (ч. 2 ст. 1240 ЦК). Існування у виконавця заповіту певних прав (вимог) дозволяє зарахувати його до категорії кредитора спадкоємців, які в даному випадку виступають на боці боржників, оскільки зобов\’язані підкоритися його вимогам, заснованим на заповіті або законі.

2. Обов\’язки виконавця заповіту умовно можуть бути поділені на дві групи. До першої відносяться обов\’язки щодо виконання дій, пов\’язаних з передачею майна заповідача його спадкоємцям, а також виконання вказівок заповідача стосовно третіх осіб (кредиторів, відказоодержувачів). Ці обов\’язки закріплені у частині першій даної статті. До другої групи обов\’язків виконавця заповіту можна віднести забезпечення виконання самими спадкоємцями дій, до яких вони були зобов\’язані заповітом (частина друга коментованої статті).

3. Основним обов\’язком виконавця є виявлення спадкового майна і встановлення кола осіб, які мають право на спадщину за заповітом або успадковують за законом, якщо заповітом охоплено не усе майно, або є спадкоємці, які мають право на одержання обов\’язкової частки (ст. 1241 ЦК України).

Поряд з цим на виконавця покладається обов\’язок щодо вжиття заходів, спрямованих на повідомлення про відкриття спадщини тих спадкоємців, які через відсутність їх за місцем відкриття спадщини або з інших причин не знають про факт смерті спадкодавця, а також вчинення необхідних дій щодо охорони та управління спадковим майном до явки зазначених спадкоємців або до переходу спадщини до територіальної громади. Виконавець повідомляє про відкриття спадщини не лише спадкоємців, але й відказоодержувачів та кредиторів спадщини.

До виявлення спадкоємців виконавець заповіту здійснює охорону спадкового майна. Враховуючи той факт, що заходи по охороні спадщини не є виключною прерогативою виконавця заповіту і можуть здійснюватися також нотаріусом, органом місцевого самоврядування (частина 2 ст. 1283 ЦК) або особою, яка управляє спадщиною (ст. 1285 ЦК), Кодекс у ст. 1284 визначає особливості охорони спадкового майна виконавцем.

Після встановлення спадкоємців та виявлення майна, що входить до складу спадщини, виконавець зобов\’язаний провести розподіл спадщини між вказаними у заповіті спадкоємцями відповідно до часток, призначених заповідачем, а також між необхідними спадкоємцями (ст. 1241 ЦК), із наступною передачею цих часток спадкоємцям.

4. В певних випадках обсяг правового статусу виконавця заповіту, призначеного або обраного після відкриття спадщини, може бути вужчим, ніж у виконавця, що здійснює свої повноваження з моменту смерті спадкодавця.

Так, якщо виконавець був призначений після відкриття спадщини (ст. ст. 1287, 1288 ЦК), або, хоча і був призначений в заповіті, але дав згоду на вчинення відповідних дій після відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1289 ЦК), він фактично позбавляється можливості втручатися в діяльність осіб, що здійснюють охорону або управління спадщиною. Такий висновок обумовлюється тим, що питання про момент припинення заходів по охороні і управлінню спадковим майном вирішується законодавством імперативно. Відповідно до ч. 3 ст. 1283 ЦК охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, а за змістом частини другої ст. 1285 ЦК заходи щодо управління спадщиною (відповідно, і заходи по її охороні як необхідна передумова і складова управління) тривають до з\’явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

В таких випадках виконавець не вправі вимагати переведення на себе прав і обов\’язків охоронця спадщини (особи, що здійснює управління нею) від нотаріуса, а також без наявності волі управителя, узгодженої із змістом договору про управління. З іншої сторони, не маючи доступу до спадщини або її частини, яка перебуває під охороною, виконавець заповіту не має змоги виконати свої обов\’язки перед спадкоємцями в повному обсязі, передбаченому у ч. 1 ст. 1290 ЦК.

5. Перелік обов\’язків виконавця заповіту, передбачених ч. 1 ст. 1290 ЦК, не є виключним, оскільки може бути розширений розпорядженнями, зробленими заповідачем. Крім того, якщо інше не передбачено у заповіті, виконавець вправі особисто виконувати покладені на нього заповітом та законом зобов\’язання або доручити їх виконання третій особі, при цьому залишаючись відповідальним за їх належне виконання перед спадкоємцями, кредиторами та відказоодержувачами.

6. Виконавець заповіту, якщо лише ним не виступає один із спадкоємців, позбавлений можливості задовольняти майнові вимоги кредиторів спадщини. Цей висновок випливає з легального визначення спадкування, сформульованого у ст. 1216 ЦК, за змістом якого спадкуванням вважається перехід від померлого спадкодавця до його спадкоємців спадщини як сукупності прав та обов\’язків. Дії виконавця обмежуються лише пошуком кредиторів з наступним повідомленням їх про факт смерті боржника-спадкодавця. У свою чергу, кредитори протягом встановлених ст. 1281 ЦК строків мають право лише пред\’явити спадкоємцям свої претензії (слід зауважити, що на відміну від норм ст. 557 ЦК УРСР, які надавали кредиторам можливість заявляти про свої претензії не лише спадкоємцям, але також і виконавцеві заповіту, новий ЦК позбавив їх цього права). Саме ж задоволення вимог кредиторів відбувається спадкоємцями після прийняття ними спадщини.

Твердження про відсутність у виконавця заповіту права на задоволення вимог кредиторів за рахунок спадщини знаходить своє підтвердження також у нормах цивільного процесуального законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 114 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред\’являються за місцем знаходження спадкового майна або основної його частини. В силу ч. 4 ст. 39 ЦПК права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Будучи позбавленим права задовольняти вимоги кредиторів спадкодавця, водночас, з метою забезпечення одержання кожним із спадкоємців призначеної йому частки у спадщині, виконавець заповіту має право вимоги до боржників спадкодавця.

7. Якщо заповідач призначив кількох осіб виконавцями своєї волі, останні здійснюють виконання в частині покладених на них обов\’язків. У разі, коли заповідачем не були розподілені обов\’язки між виконавцями заповіту, співвиконавці зобов\’язані виконати посмертні розпорядження у рівних частках, якщо предмет зобов\’язання не є неподільним (ст. ст. 540, 541 ЦК).

Даний висновок випливає з того, що згідно ст. 541 ЦК солідарний обов\’язок виникає у випадках, встановлених договором або законом. Оскільки за своєю правовою природою заповідальне розпорядження є не договором, а одностороннім правочином, а законом солідарних обов\’язків на співвиконавців заповіту не покладено, слід визнати, що їхнє зобов\’язання по виконанню заповіту буде носити частковий характер (ст. 540 ЦК), хоча це може не завжди відповідати бажанню заповідача, який, доручаючи виконання кільком особам, мав на меті спільне та узгоджене вчинення ними дій щодо реалізації своєї останньої волі.

Наведені положення застосовуються і у відношенні виконавців, призначених спадкоємцями або нотаріусом після відкриття спадщини.

8. Виконання заповіту – це реалізація дійсної волі заповідача, тому при наявності коливань з приводу змісту тих чи інших заповідальних розпоряджень виконавець зобов\’язаний вжити заходів щодо вірного й однозначного тлумачення заповіту. Якщо з тлумаченням заповіту, здійсненим виконавцем, не згоден хоча б один із спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів спадщини, спір розв\’язується у судовому порядку.