Науково-практичний коментар до ст. 1280 Цивільного кодексу України

 

1. Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

2. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Коментар:

1. Ст. 1280 ЦК передбачає майнові наслідки пропущення строку для прийняття спадщини спадкоємцем і повинна розглядатися у органічному поєднанні з нормами ст. 1272 ЦК.

Єдиною і достатньою підставою для перерозподілу спадкового майна виступає вступ у спадкові правовідносини спадкоємця, строк для прийняття спадщини якому було поновлено за згодою усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, або за рішенням суду у порядку, визначеному правилами частин 2 – 3 ст. 1272 ЦК.

2. ЦК України докорінно змінив правове регулювання перерозподілу спадщину порівняно з ЦК УРСР. Якщо останній встановлював норми, які свідчили про те, що спадкоємець, який прийняв спадщину після пропущення строку, має вужчі права на майно, ніж спадкоємець, який прийняв спадщину вчасно, тобто встановлював своєрідну цивільно-правову відповідальність спадкоємця за недодержання встановлених законом строків для прийняття спадщини, то новий ЦК, навпаки, за загальним правилом не встановлює для такого спадкоємця жодних негативних наслідків.

За змістом ЦК УРСР спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини і прийняв її внаслідок продовження цього строку у судовому порядку або за згодою інших спадкоємців, передавалося лише те з належного його майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна (ч. 2 ст. 550). Ця норма позбавляла спадкоємця права на одержання майна у разі відчуження його на підставі договору міни, оскільки у такому випадку відбувався обмін майна на не гроші, а на майно.

Крім того, наведена норма передбачала негативні наслідки прогаяння строку для прийняття спадщини, адже за її змістом вартість знищеного, загиблого, спожитого або подарованого майна не відшкодовувалася. Це пояснювалося тим, що незнання спадкоємцем про факт відкриття спадщини та наявність спадкової маси не могло бути підставою для звільнення його від обов\’язку щодо несення невигідних майнових наслідків, тобто втрати права на спадщину. У цьому знаходила свій вияв одна з основних функцій інституту спадкування – виховна, суть якої полягає в тому, що за допомогою правових важелів спадкоємець стимулюється до підтримки належних стосунків із спадкодавцем, що може виявлятися у наданні останньому матеріальної допомоги, піклуванні про його здоров\’я тощо.

Новий ЦК не містить подібних обмежень прав спадкоємця, який прийняв спадщину поза межами встановлених для цього строків. Про це свідчить широке формулювання норми абзацу другого частини першої цієї статті, за змістом якого спадкоємці, які прийняли спадщину із пропуском встановленого законом строку, мають право вимагати передання їм у натурі майна, яке збереглося, а за неможливості, тобто у разі його втрати, пошкодження або відчуження – сплати грошової компенсації.

Єдине виключення з наведеного правила міститься у ч. 2 ст. 1280 ЦК. Якщо майно, на яке мав би право претендувати спадкоємець за умови прийняття спадщини у встановлені строки, перейшло до територіальної громади як відумерле, він має право вимагати повернення цього майна в натурі, а якщо воно не збереглося, – виключно на грошову компенсацію у випадку його продажу. З цього випливає, що спадкоємець не вправі вимагати відшкодування вартості такого майна від територіальної громади, якщо останньою здійснений обмін цього майна на інше, а також якщо майно вибуло з володіння громади з інших підстав (загублено, знищено, вкрадено тощо).