Науково-практичний коментар до ст. 1216 Цивільного кодексу України

 

1. Спадкуванням є перехід прав та обов\’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Коментар:

1. Ст. 1216 вперше надає легальне визначення спадкування як переходу прав та обов\’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Коментована стаття дозволяє визначити предмет спадкового права і водночас розкриває сутність об\’єкта і суб\’єктного складу спадкових правовідносин.

Спадковим правом регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб\’єктів цивільного права – фізичних, юридичних осіб, держави, територіальної громади та інших учасників, визначених у ст. 2 ЦК України (спадкоємців) в правах та обов\’язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Об\’єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов\’язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб (див. також коментар до ст. ст. 1218, 1219 ЦК України).

2. Як свідчить зміст ст. 1216 ЦК, права та обов\’язки спадкодавця переходять до його спадкоємців як єдине ціле. Виняток складають ті права та обов\’язки, існування яких є невіддільним від особи спадкодавця і які, відповідно, припиняються з настанням його смерті (ст. 1219 ЦК). Виходячи з викладеного, спадкове правонаступництво традиційно розглядають як різновид наступництва універсального (загального).

Універсальному спадковому наступництву притаманні такі ознаки:

– безпосередність універсального правонаступництва, оскільки спадкоємець набуває спадщину без попередньої передачі прав на неї третім особам. Ця ознака зберігається навіть у випадку участі у спадкових відносинах виконавця заповіту, адже до останнього не переходять права та обов\’язки, які входять до складу спадщини. Тому не випадково, що у ст. 1290 ЦК серед повноважень виконавця заповіту не згадується про його право задовольняти претензії кредиторів спадкодавця;

– одночасність переходу до спадкоємців спадкового майна. Виняток складає випадок входження до складу спадщини права власності на нерухоме майно, яке згідно ч. 2 ст. 1299 ЦК виникає у спадкоємців з моменту його державної реєстрації;

– перехід до спадкоємців прав та обов\’язків спадкодавця в усій сукупності, навіть якщо б спадкоємці і не знали про існування деяких з них. Універсальний правонаступник (спадкоємець) не може прийняти тільки одну частину правомочностей, і відмовитися від прийняття іншої. Він не вправі встановити інший порядок набуття прав та обов\’язків, не може, наприклад, відмовитись від набуття деяких прав або від відповідальності за борги спадкодавця або поставити прийняття спадщини в залежність від якої-небудь умови.

Цивільне законодавство містить і низку інших норм, які свідчать про сприйняття законодавцем концепції універсальності спадкування, можна навести наступні. Ст. 608 ЦК України встановлює загальне правило щодо збереження прав кредитора (обов\’язків спадкодавця) у випадку смерті боржника – фізичної особи. Статтею 1281 ЦК України закріплюється правило про відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця. Частина 2 ст. 1268 ЦК України містить норму про безумовність акту прийняття спадщини. Згідно з п. 208 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р., спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Оскільки спадкове наступництво є, за загальними правилом, наступництвом у всій спадщині, закликання кожного із спадкоємців до спадкування стосується усієї спадкової маси і законодавство не допускає залишення окремих частин останньої в якості \”безхазяйного майна\” у випадках відмови від її прийняття або позбавлення права спадкування окремих спадкоємців. Зазначені причини і зумовили виникнення так званого \”права прирощення\” (jus accrescendi), існування якого протягом багатьох років у ЦК УРСР (ст. 554) та закріплення якого новим ЦК України (чч. 1, 2 ст. 1275) є ще одним доказом міцного входження концепції універсальності у вітчизняне правове поле.

Нарешті, характеристика універсальності спадкового наступництва випливає з норми ст. 1218 ЦК України, яка регламентує, що \”до складу спадщини входять усі права та обов\’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, і не припинилися внаслідок його смерті\”.

3. Віддаючи належне тому значенню, яке відіграє концепція універсальності у спадковому праві не можна, проте, не відзначити, що з прийняттям ЦК України і формуванням інших законодавчих актів на його основі, стає дедалі більше виключень з принципів універсальності, пов\’язаних перш за все з особливостями спадкування деяких видів майна і розширенням прав спадкоємців. Так, згідно ЗУ \”Про господарські товариства\” спадкоємці учасника товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю мають право переважного вступу до товариства за наявності на це згоди самого товариства (ст. 55, ч. 3 ст. 65). Спадкоємці учасника повних і командитних товариств мають право вступу за умови згоди решти учасників (ст. ст. 69, 77). Іншими словами, спадкоємці учасника господарських товариств визначально одержують не ті права й обов\’язки, якими володів спадкодавець як учасник товариства, а право на вступ до товариства, яке і виступає необхідною передумовою для набуття прав та обов\’язків померлого учасника товариства.

У разі відмови спадкоємця від вступу до зазначених господарських товариств або відмови товариства (учасників товариства) у прийнятті спадкоємця до складу товариства останньому видається у грошовій чи натуральній формі (в залежності від виду товариства) частка майна, яка належала спадкодавцеві, вартість якої визначається на день смерті спадкодавця.

До спадкоємця учасника господарського товариства переходять не тільки його права та обов\’язки перед товариством, але й права та обов\’язки самого товариства стосовно третіх осіб. За наявності невиконаних зобов\’язань товариства перед третіми особами конкретний обсяг відповідальності спадкоємців залежить від особливостей правового положення товариства.

В деяких випадках, враховуючи постійне ускладнення цивільного обороту, законодавець відступає від правила про перехід усіх прав та обов\’язків, які належали спадкодавцю, до його спадкоємців, і забороняє покладення на спадкоємців деяких обов\’язків спадкодавця, навіть незважаючи на те, що вони не є тісно пов\’язаними з його особою. Так, згідно ч. 3 ст. 23 ЗУ \”Про іпотеку\” якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов\’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Остання норма означає, що до спадкоємця боржника за договором іпотеки – іпотекодавця не переходить обов\’язок відповідати за порушення основного зобов\’язання, забезпечене іпотекою, а саме додаткове, забезпечувальне іпотечне зобов\’язання до спадкоємців переходить без будь-яких застережень. Складається незвична ситуація, коли у спадщину переходить забезпечувальне зобов\’язання, незважаючи на те, що основне зобов\’язання припинилося у зв\’язку зі смертю боржника. Тому кредитор за основним зобов\’язанням має право лише звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо основне зобов\’язання не виконано. При цьому якщо виручених внаслідок звернення стягнення коштів не вистачає для задоволення вимог кредитора він не має права одержати задоволення своїх вимог за рахунок іншого майна спадкоємця, оскільки спадкоємець в силу наведеної вище норми не відповідає перед кредитором за виконання основного зобов\’язання.

4. Від універсального правонаступництва слід відрізняти наступництво сингулярне, або часткове. Сингулярний правонаступник (наступник в окремих правах, відказоодержувач), на відміну від універсального, набуває лише окреме право зі складу спадщини – право, зміст якого є чітко відомим. Таке право сингулярного правонаступника не обтяжується боргами і переходить до нього не безпосередньо від спадкодавця, а опосередковано – в силу норми закону (ст. ст. 1237, 1238 ЦК України), що покладає на спадкоємця обов\’язок виконання на користь відказоодержувача певного зобов\’язання.

5. Коментована стаття є першою серед комплексу норм, розташованих в книзі шостій \”Спадкове право\” і присвячених регулюванню спадкових правовідносин. Книга \”Спадкове право\” логічно завершує систему ЦК України. Останнє, завершальне місце інституту спадкування пояснюється передусім тим, що останній застосовується лише до таких цивільних прав та обов\’язків, які вже існують і виникли на основі інших цивільно-правових інститутів. Отже, якщо спадкування виникає на основі інших цивілістичних інститутів, цілком логічним є той факт, що останні передують йому в системі цивільного законодавства. Але є й інший бік розуміння місця спадкового правовідношення в якості завершального інституту системи цивільного права.

Цивільне право є за своєю суттю правом приватним, воно зосереджене на врегулюванні відносин, які мають особистісний інтерес в житті людини. Основоположний правовий акт цієї галузі – Цивільний кодекс – є Кодексом приватного життя. Розгляд життєвого шляху кожної особи (народження, виникнення право- і дієздатності, вступ у шлюб, створення юридичних осіб, укладання правочинів, і, нарешті, смерть як кінцевий підсумок будь-якого життя) дає обгрунтовані підстави вважати, що посмертний перехід майна померлого до інших осіб є свого роду кінцевим пунктом життєдіяльності особи як суб\’єкта права. Відповідно, викладенню права спадкування повинно передувати викладення тих цивільних прав, які мають значення, доки особа бере участь в сфері цивільного обороту.