Науково-практичний коментар до ст. 630 Цивільного кодексу України

 

1. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

2. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.

 

Коментар:

При укладенні певного виду договорів можуть застосовуватися типові форми. До таких, наприклад, відноситься Типовий договір про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року. Також постановою Кабінету Міністрів від 3 березня 2004 року затверджено Типовий договір оренди землі. Існує також затверджений Міністерством освіти та науки Типовий договір про навчання, підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами, та ряд інших типових форм договорів.

Типові форми договорів забезпечують однакове оформлення договірних відносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 630 Цивільного кодексу України, якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу. Дане положення означає, що положення типових договорів є свого роду звичаями ділового обороту, які склалися впродовж років в певних сферах правовідносин. 

Крім цього, варто висловити наступну думку. Не виключається, що в ч. 1 ст. 630 ЦК під типовими умовами договорів маються на увазі публікації Міжнародної торгової палати і можливі подібні публікації Торгово-промислової палати України. Але ч. 4 ст. 265 ГК, наприклад, надає положенням Міжнародних правил щодо тлумачення термінів \”Інкотермс\”  більш суттєвого значення: умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до цих Правил (оскільки ч. З ст. 46 ЦК щодо диспозитивності норм цивільного права поширюється і на положення Господарського кодексу, відступати відзазначених правил все-таки можна). Що стосується Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, Уніфікованих правил з інкасо  та Уніфікованих правил по договірних гарантіях [369] Міжнародної торгової палати, та інших правил Міжнародної торгової палати з питань переказу грошей, то їх положенням надається обов\’язкова юридична сила в силу ст.2 Закону \”Про платіжні системи та переказ грошей в Україні\”  (від цих положень також допускаються відступлення відповідно до ч.З ст. 6 ЦК).

Типові умови, що не набули юридично обов\’язкового значення в силу актів законодавства, можуть застосовуватися як звичаї ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК.

Господарський кодекс  також не враховує практику затвердження типових умов договорів (вимог до договорів),про які йшлося в п. 1 коментаря до ст. 630 ЦК. Але він виявився ближчим до життя, оскільки в ньому стосовно сфери його дії вирішується питання про юридичну силу типових та примірних договорів, які не вирішувалися протягом десятків років, хоч кількість належне зареєстрованих як акти законодавства типових та примірних договорів сягнула за сто.

Визнаючи право відповідних суб\’єктів укладати господарські договори на основі вільного виявлення і на свій розсуд погоджувати умови договорів, дотримуючись законодавства, ч. 4 ст. 179 ГК встановлює правило про юридичне значення типових та примірних договорів. Передбачається, що типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів, а у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади. Сторони не вправі відступати від змісту типових договорів, але мають право конкретизувати його умови. Це — один із випадків, коли законодавець прямо заборонив при укладенні договорів відступати від положень актів цивільного законодавства, тобто встановив виняток із загального правила абзацу другого ч. З ст. 6 ЦК про диспозитивний характер положень актів цивільного законодавства. Зазначення на те, що інші, крім Кабінету Міністрів, органи державної влади вправі затверджувати типові договори лише у випадках, передбачених законом,базується на ст. 19 Конституції України, яка зобов\’язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Але послідовне проведення в життя цього конституційного положення за умови відсутності законів, які визначали б повноваження міністерств та інших органів центральної виконавчої влади, привело б до руйнування правопорядку. Тому уявляється доцільним виходити з такого. Типові договори, затверджені до 1 січня 2004 р. (дня введення в дію Господарського кодексу), слід визнавати такими, що мають юридичну силу, за умови, що відповідний державний орган отримав повноваження затвердити типовий договір на підставі не тільки закону, а і указу Президента України чи постанови Кабінету Міністрів. Оскільки ч. 4 ст. 179 ЦК спеціально стосовно типових договорів підтверджує повноваження органів державної влади затверджувати такі нормативно-правові акти лише за умови, що таке повноваження надане законом, типові договори, затверджені міністерством або іншими органами державної влади після 1 січня 2004 p., повинні визнаватись обов\’язковими, якщо відповідне міністерство (інший центральний орган виконавчої влади) мали повноваження на їх затвердження, встановлене законом.

Стосовно примірних договорів ч. 4 ст. 179 ЦК визнає їх такими, які рекомендуються органом управління суб\’єктам господарювання для використання при укладенні договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі (лише окремі) умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Очевидно, ці ж правила слід поширювати і на належне затверджені зразкові договори та договори, що затверджені як нормативно-правові акти, але не мають будь-якого визначення.

У тій сфері дії Цивільного кодексу, на яку не поширюється чинність Господарського кодексу, юридичну силу типових та примірних договорів слід визначати відповідно до ч. 4 ст. 179 ЦК (застосовуючи відповідні положення Господарського кодексу за аналогією). Але тут доцільно було б дещо пом\’якшити підхід, не виключаючи затвердження типових договорів центральними органами виконавчої влади, що отримали таке повноваження на підставі закону, указу Президента України чи постанови Кабінету Міністрів.

Автори визнають за доцільне стосовно типових, примірних, зразкових договорів та договорів без назви, що затверджені та належне зареєстровані як нормативно-правові акти, застосовувати термін \”нормативні договори\”. Поняття нормативних договорів застосовується в науці міжнародного публічного та приватного права. Його можна застосовувати в трудовому праві щодо колективних договорів та угод. Набула поширення практика укладення Фондом державного майна України угод, які підпадають під визначення поняття нормативних договорів, з відповідними органами виконавчої влади щодо передання останнім функцій щодо управління державними корпоративними правами. Для цивільного права також не є новим затвердження державними органами нормативних договорів.

Сучасна правотворча практика пішла шляхом затвердження державними органами типових, примірних, взірцевих, зразкових договорів, зразків договорів, нормативних договорів без будь-яких визначень.