Науково-практичний коментар до ст. 558 Цивільного кодексу України
Стаття 558. Оплата послуг поручителя
1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
Коментар:
1. Згідно ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові, та кореспондуючий цьому праву обов\’язок боржника здійснити оплату.
Поручитель має право на оплату як правило від боржника. Проте не виключається оплата поручительських послуг також і кредитором. Відносини між поручителем і боржником (кредитором) з приводу оплати доцільно оформлювати у договорі про надання поручительських послуг. Цей договір підпадає під дію глави 63 ЦК України \”Послуги. Загальні положення\” і може бути як відплатним, так і безвідплатним.
Варто зазначити, що надання поручительських послуг може здійснюватися і на безвідплатних засадах, наприклад, коли поручителя та боржника пов\’язують дружні, родині відносини тощо.
Новела ЦКУ про оплатний характер поруки жодним чином не впливає на кваліфікацію договору поруки як безоплатного (див. ст. 553 ЦКУ та коментар до неї). Помилкова характеристика договору поруки як відплатного насамперед пов\’язана із неправильним вирішенням питання про коло учасників вказаного договору. У відповідності із ч. 1 ст. 553 ЦКУ ними є кредитор та поручитель. Обов\’язок останнього надати те, до чого зобов\’язався боржник, жодним чином не зв\’язаний і не обумовлений ніякими зустрічними діями кредитора.
2. У випадку, коли порука надається фінансовими установами, юридичними особами або фізичними особами – підприємцями, для яких така послуга є видом їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (так звана комерційна або фінансова порука), встановлення правових відносин між поручителем та боржником на відплатній основі є обов\’язковим. В даному випадку фінансова порука оформлюється двома договорами: договором поруки та договором про надання фінансових послуг. При цьому договір поруки завжди є безвідплатним, а договір про надання фінансових послуг завжди оплатний і на нього поширюється ЗУ \”Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг\” від 12 липня 2001 року.
3. Розмір плати доцільно визначати у договорі про надання поручительських послуг за взаємною згодою сторін. Він може диференціюватися в залежності від конкретних обставин справи, умов надання поруки, наявних ризиків поручителя і т. д. Винагорода може складати встановлений процент від суми платежу, за яку поручитель поручається, або визначену тверду суму. Водночас не виключається оплата послуг поручителя у натурі, а також шляхом здійснення будь-яких зустрічних дій зі сторони боржника.
Необхідність вирішення питання про оцінку вартості послуг поручителя зумовило значення і роль особи поручителя.
ЦК 1963 р. ці питання не регулював, і це було однією з причин того, що, як правило, послуги поручителями надавалися безоплатно. Тому у практиці цивільного обігу можливості застосування поруки не використовувалися повною мірою через відсутність зацікавленості поручителів у наданні таких послуг. Адже поручитель ніс відповідальність у тому ж обсязі, що й основний боржник. Замість ризику, що на нього покладався, він лише мав перспективу одержати права кредитора по цьому зобов\’язанню. Природно, що бажаючих безоплатно ризикувати своїм майном (адже стягнення боргу і збитків з основного боржника є дуже проблематичним, про що свідчить той факт, що цього не зробив кредитор по основному зобов\’язанню) знаходиться не так вже багато.
У зв\’язку з цим негайною виявилася необхідність підвищення зацікавленості потенційних поручителів у прийнятті на себе обов\’язків по забезпеченню виконання зобов\’язань.
З врахуванням цих обставин у ст. 558 ЦК прямо передбачено, що поручитель має право на винагороду за послуги, що він надав боржнику, якщо це передбачено договором. Отже, обов\’язок боржника надати винагороду виникає не автоматично, а повинна бути передбачена договором.
Умова про оплату послуг поручителя може бути включена у договір поруки або у момент його укладення, або у процесі виконання такого договору.
Leave a Reply