Науково-практичний коментар до ст. 493 Цивільного кодексу України

1. Суб\’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

 

Коментар:

 

1. Суб\’єктом права інтелектуальної власності на торговельну марку, тобто носієм суб\’єктивних прав та обов\’язків, що випливають з державної реєстрації марки, може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Українське законодавство на відміну від законодавств деяких зарубіжних держав не обмежує можливість реєстрації торговельних марок лише на ім\’я фізичної чи юридичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність.

Закон України \”Про охорону прав на знаки для товарів і послуг\” зазначає, що під поняттям \”особа\”, що вживається у даному правовому акті, слід розуміти будь-яку фізичну або юридичну особу. Тобто, Закон та ЦК України не вимагає набуття суб\’єктом права на торговельну марку правового статусу підприємця.

Проте, якщо ж зареєстрована торговельна марка не використовується в Україні повністю, або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва, то будь-яка особа згідно ст. 18 Закону України \”Про охорону прав на знаки для товарів і послуг\” має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення його дії.

Тому, суб\’єкт права на торговельну марку хоча не повинен бути підприємцем, але зобов\’язаний, згідно вимог Закону, використовувати належне йому право на марку щодо товарів чи послуг, для яких вона зареєстрована. Управомочена особа може реалізувати дане право як безпосередньо шляхом маркування виробленої продукції чи при надані послуг, так і через передачу (надання) права на її застосування іншому суб\’єкту на підставі відповідних ліцензійних договорів. Даний висновок випливає з ч. 4 ст. 18 наведеного Закону, який вказує, що використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

2. Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені законодавством України, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Державним департаментом інтелектуальної власності реалізують свої права лише через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджене постановою КМ України від 10.08.94 р. N 545.

3. Діюче законодавство України передбачає можливість надання правової охорони знака, зареєстрованому на ім\’я декількох суб\’єктів – колективної марки. На зазначену обставину вказує Закон України \”Про охорону прав на знаки для товарів і послуг\”, який у ч. 5 ст. 5 зазначає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об\’єднання осіб або їх правонаступники. Тобто, на законодавчому рівні закріплюється належність знака об\’єднанню осіб. Такий знак, що належить не одній особі, а об\’єднанню у цілому, прийнято ідентифікувати як колективний.

Більш детально регулюється зазначене питання Правилами складання та подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затвердженими наказом від 28.07.95 N 116. Правила не містять визначення колективного знака, але у загальному окреслюють процедуру його реєстрації.

Згідно п. 2.1.32 Правил, якщо об\’єднання осіб, що заявляє на реєстрацію знак для товарів і послуг зі спільними характерними ознаками бажає зареєструвати знак як колективний, така можливість може бути надана з урахуванням положень Паризької конвенції. У цьому випадку до заявки додається статут колективного знака.

У свою чергу, стаття 7 bis Паризької конвенції закріплює, що країни Паризького Союзу (його утворюють країни, що підписали Конвенцію) зобов\’язуються приймати заявки на реєстрацію та охороняти колективні знаки, що належать колективам, існування яких не суперечить закону країни походження, навіть якщо ці колективи не є власниками промислового чи торговельного підприємства.

При цьому кожна країна сама визначає особливі умови охорони колективного знака і може відмовити в охороні, якщо цей знак суперечить громадським інтересам.

Особливістю колективних торговельних марок є їх належність не конкретному члену, а організації в цілому. Лише остання має весь комплекс прав інтелектуальної власності на колективне позначення. Членам організації надається лише право у порядку та на умовах, визначених статутом колективного знаку використовувати останній у процесі здійснення своєї підприємницької діяльності.

Характерною рисою правового режиму колективних торговельних марок є неможливість відчуження або передачі права на їх використання іншій особі, яка не входить до об\’єднання, на ім\’я якого було видане свідоцтво про реєстрацію колективної марки.

ГК України також дає визначення торговельної марки, права на яку належить декільком особам. Відповідно до ст. 158 торговельна марка, право на яку належить кільком особам, – це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об\’єднання підприємств (торговельна марка об\’єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб\’єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб\’єктами в інших випадках, передбачених законом.