Науково-практичний коментар до ст. 458 Цивільного кодексу України

 

1. Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім\’я або спеціальну назву.

2. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.

 

Коментар:

 

Наукове відкриття є знанням, яке становить особливу цінність для усього людства та для поступу науково-технічного прогресу. Закріплення в законі монополії чи виключного права на використання такого знання суперечило б суспільним інтересам. Тому правовий інститут охорони наукових відкриттів не передбачає встановлення ні виключних прав, ні фактичної чи юридичної монополії на використання знань, що становлять зміст наукового відкриття. Наукове відкриття з моменту його створення стає суспільним надбанням. Будь-хто без дозволу особи, яка здійснила відкриття, і без виплати винагороди, має право використовувати знання, отримані у зв\’язку з науковим відкриттям, у власній науково-дослідній, виробничій, творчій чи іншій діяльності. Такий стан речей кардинально відрізняє правовий режим наукових відкриттів від інших об\’єктів права інтелектуальної власності, щодо яких законом передбачається встановлення юридичної та/або фактичної монополії. Це є один з тих виняткових випадків, які маються на увазі у положенні частини 2 ст. 54 Конституції України, відповідно до якого ніхто не може використовувати або поширювати результати інтелектуальної діяльності особи без її згоди, за винятками, встановленими законом.

Суб\’єктивні права автора, які має на увазі інститут права інтелектуальної власності на наукове відкриття, головним чином спрямовані на вияв державного визнання досягнень особи, на її моральне стимулювання та суспільне заохочення. Автор наукового відкриття відповідно до ч. 1 ст. 458 ЦК України має лише одну юридичну можливість – це право надати науковому відкриттю, яке він зробив, своє ім\’я або спеціальну назву. Це право надати авторську назву тісно пов\’язане з правом авторства, сформульованим у загальних положеннях про право інтелектуальної власності (Глава 35 ЦК України), як право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо), об\’єкта права інтелектуальної власності (п. 1 ч. 1 ст. 423 ЦК України). Право автора надати науковому відкриттю своє ім\’я перебуває у системному зв\’язку також з іншим особистим немайновим правом фізичної особи – правом на використання імені. Як зазначено у ч. 1 ст. 296 ЦК України, фізична особа має право використовувати своє ім\’я у всіх сферах своєї діяльності.

Здійснення суб\’єктивного права на відкриття є добровільним і залежить від волі автора – в цьому виражається диспозитивний метод цивільно-правового регулювання. Відповідно, не виключається ситуація, коли науковому відкриттю не буде присвоєно ім\’я автора або автор не надасть спеціальну назву такому відкриттю. Тим не менше, при згадуванні чи використанні цього відкриття інші особи в праві зазначати, ким саме воно було зроблено, кому належить авторство. Такий вияв наукової етики ґрунтуватиметься на легальних засадах. Відповідно до ч. 3 ст. 296 ЦК України використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.

Право автора надати назву зробленому ним науковому відкриттю є абсолютним особистим немайновим правом, яке може належати виключно авторові наукового відкриття, не може відчужуватись або переходити у спадщину.

Особисте немайнове право автора надати назву науковому відкриттю, яке закріплене у ч. 1 ст. 458 ЦК України, не має економічного змісту і будь-якого матеріального зиску для автора не передбачає. Жодних майнових суб\’єктивних прав для авторів наукових відкриттів ЦК України не закріплює.

Разом з тим, слід зазначити, що системи правової охорони наукових відкриттів можуть передбачати певне матеріальне винагородження авторів наукових відкриттів. Так, у СРСР авторам зареєстрованих наукових відкриттів держава могла виплачувати винагороду в розмірі до п\’яти тисяч карбованців. Подібні виплати ніяким чином не пов\’язуються з використанням наукового відкриття, а слугують лише виявом державного визнання та заохочення автора, який результатами своєї науково-дослідної діяльності підвищує авторитет вітчизняної науки у світі. Відомі також інші пропозиції щодо забезпечення матеріального винагородження авторів наукових відкриттів. Наприклад, пропонується закріпити за автором наукового відкриття певну частку в майнових правах інтелектуальної власності на кожен винахід, який буде створено з використанням даних такого наукового відкриття.

Суб\’єктом права на наукове відкриття, передбаченого ч. 1 ст. 458 ЦК України, є автор. Автором наукового відкриття може бути лише фізична особа. Юридична особа або інший учасник цивільних відносин, крім фізичних осіб, автором наукового відкриття вважатись не може. ЦК України не містить будь-яких обмежень для фізичних осіб у питаннях набуття і здійснення права на наукове відкриття за ознаками громадянства, віку, обсягу цивільної дієздатності тощо. Проте у світовій практиці відомі випадки, коли іноземні громадяни визнаються однією державою суб\’єктами права на наукове відкриття лише в тому випадку, якщо громадяни цієї першої держави визнаються такими суб\’єктами у відповідній другій іноземній державі. Застосування принципу взаємності у цій сфері вбачається обґрунтованим з огляду на те, що, як уже зазначалось, не всі країни світу розглядають наукові відкриття об\’єктами права інтелектуальної власності у себе і забезпечують відповідну правову охорону.

Питання про права на наукове відкриття, здійснене у співавторстві, вирішується за загальними правилами про співавторство. Те ж стосується і службових відкриттів. При цьому, слід мати на увазі, що єдине поки що право автора наукового відкриття на присвоєння йому свого імені або авторської назви, є особистим немайновим правом. Таке право роботодавцеві автора відкриття належати не може, якщо інше не буде встановлено законом (ч. 4 ст. 423 ЦК України).

Юридичною формою закріплення прав інтелектуальної власності на наукове відкриття є диплом. Диплом про наукове відкриття є правопосвідчувальним, а не правовстановлюючим документом, адже права інтелектуальної власності на наукове відкриття виникають не з моменту видачі диплому, а з часу, відколи про наукове відкриття було заявлено або від коли суть відкриття була донесена до відома третіх осіб.

У ч. 2 ст. 458 ЦК України встановлено, що право інтелектуальної власності на наукове відкриття охороняється у порядку, встановленому законом. Таким чином, норма частини 2 ст. 458 є бланкетною і відсилає до іншого нормативно-правового акта. Така модель регулювання відносин щодо наукового відкриття вкладається в концепцію ЦК України, яка виходить з того, що в основному кодифікованому акті цивільного права України мають закріплюватись лише основні положення того чи іншого інституту права інтелектуальної власності. Тоді як детальна правова регламентація суспільних відносин у відповідній сфері має здійснюватись за допомогою окремого спеціального правового акта. Цим пояснюється існування в Україні спеціальних законів, присвячених окремим об\’єктам права інтелектуальної власності, як то: об\’єктам авторського права і суміжних прав, винаходам, корисним моделям, торговельним маркам тощо.

Однак на сьогодні в Україні спеціального закону, яким би регулювались відносини, що складаються з приводу наукових відкриттів, не прийнято. Відповідно, і порядок видачі дипломів про наукове відкриття, і порядок охорони кореспондуючих прав інтелектуальної власності залишаються невизначеними. Відтак, вимагати видачі дипломів чи забезпечення охорони наукових відкриттів від тих чи інших органів державної влади чи місцевого самоврядування неможливо в силу приписів частини 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов\’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки режим роботи таких органів і посадових осіб по відношенню до забезпечення охорони наукових відкриттів законом не визначений, то й відповідних зобов\’язань у цій сфері зазначені органи та особи не несуть.

Проте ситуація із законодавчим регулюванням відносин, які складаються з приводу наукових відкриттів, була б висвітлена неповно, якби не був згаданий, зареєстрований у Верховній Раді України V скликання, проект закону \”Про охорону прав на наукові відкриття\” (реєстраційний N 0926 від 25.05.2006 р.). Цей законопроект спрямований на визначення порядку надання правової охорони науковим відкриттям та забезпечення охорони особистих немайнових і майнових прав авторів наукових відкриттів. Проект закону має свої як позитивні, так і негативні моменти, і оцінити перспективність його прийняття, принаймні в існуючій редакції, практично неможливо.