Науково-практичний коментар до ст. 310 Цивільного кодексу України

 

1. Фізична особа має право на місце проживання.

2. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

 

Коментар:

 

1. Право на місце проживання, яке передбачене у коментованій статті є гармонійним розвитком положень ст. 33 Конституції України, ст. 13 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Місцем проживання фізичної особи, згідно зі ст. 29 ЦК України визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Однак, чинне законодавство дає ще й інше розуміння поняття \”місце проживання\”, під яким слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (ст. 3 Закону України \”Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні\”). Від місця проживання законодавець відмежовує \”місце перебування\”, тобто адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Місце проживання фізичної особи підлягає реєстрації, яка прийшла на зміну \”горезвісній\” прописці. Фізична особа, яка перебуває в Україні на законних підставах, зобов\’язана протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Порядок здійснення реєстрації регулюється Законом України \”Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні\”. При цьому, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

2. Право на місце проживання, як особисте немайнове право фізичної особи, на нашу думку, включає в себе такі основні повноваження:

а) володіння місцем проживання, тобто можливість особи мати одно чи декілька місць проживання.

б) використовувати своє місце проживання, тобто це гарантована законом можливість набувати цивільних прав та виконувати покладені на особу цивільні обов\’язки за місцем проживання, якщо інше не передбачено законом чи домовленістю між сторонами. Таке використання може здійснюватись, наприклад, шляхом отримання за місцем проживання офіційних звернень, повідомлень тощо.

в) вільно обирати та змінювати місце проживання, тобто передбачена можливість вільно обирати країну, населений пункт де буде розташоване місце проживання, а також безпосереднє місце проживання.

В окремих, встановлених законом випадках фізична особа може бути обмежена у праві на місце проживання, зокрема, повноваження на вибір та зміну місця проживання. Так, наприклад, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров\’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 3 ст. 29 ЦК України). Що стосується місця проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, то ним вважається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров\’я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України). Обмежено також і місце проживання недієздатної особи, яким згідно з законом є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 5 ст. 29 ЦК України).

Проте окрім віку та стану здоров\’я місце проживання може бути обмежено також і в залежності від інших обставин, що прямо передбачені в законі. Так, вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:

а) у прикордонній смузі;

б) на територіях військових об\’єктів;

в) у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;

г) на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;

д) на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

Окрім цього, вільний вибір місця проживання обмежується щодо:

а) осіб, які не досягли 16-річного віку;

б) осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов\’язані з обмеженням або позбавленням волі;

в) осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

г) осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

д) осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

е) іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України (ст. 13 Закону України \”Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні\”).