Науково-практичний коментар до ст. 286 Цивільного кодексу України

 

1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров\’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

3. Фізична особа зобов\’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв\’язку з виконанням службових обов\’язків або з інших джерел.

4. Фізична особа може бути зобов\’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

 

Коментар:

 

Ч. 1 ст. 286 ЦК співпадає з ч. 1 ст. 391 Основ законодавства про охорону здоров\’я: фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров\’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Назва ст. 286 ЦК є вужчою, ніж зміст диспозиції цієї статті, яка крім права на таємницю про стан здоров\’я включає в себе інформацію про факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

В літературі можна зустріти декілька назв \”таємниця про стан здоров\’я\” (назва ст. 286 ЦК), \”лікарська таємниця\” (назва ст. 40 Основ законодавства про охорону здоров\’я), \”медична таємниця\” (найбільш вдалий термін).

Згідно ст. 40 Основ законодавства про охорону здоров\’я, яка називається \”Лікарська таємниця\”, медичні працівники та інші особи, яким у зв\’язку з виконанням професійних або службових обов\’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Зобов\’язаними суб\’єктами щодо збереження таємниці виступають не лише лікарі, а й допоміжний медичний персонал, а також інші особи, яким у зв\’язку з виконанням професійних або службових обов\’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина. Кращою назвою для цієї норми була б \”Медична таємниця\”.

Одним з способів забезпечення медичної таємниця є обов\’язок дотримання анонімності пацієнта при використанні інформації, що становить медичну таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі.

Право на медичну таємницю – це приклад особистого немайнового права, що виникає як на підставі закону, так і з договору. В літературі пропонується закріпити в групі договорів про надання послуг договір про надання медичних послуг.

Ч. 2 ст. 286 ЦК і ч. 2 ст. 391 Основ законодавства про охорону здоров\’я забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Листок непрацездатності – це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв\’язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.

Зразок листка непрацездатності, його технічний опис та Інструкцію про порядок заповнення листка непрацездатності затверджено наказом Міністерства охорони здоров\’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України \”Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності\” від 03.11.2004 р. N 532/274/136-ос/1406, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 р. за N 1454/10053 (далі – Наказ N 532).

Листок непрацездатності не є документом, який містить лише приватну конфіденційну інформацію про стан здоров\’я людини, а є документом, який застосовується як у сфері цивільно-правових правовідносин (є підставою роботодавцеві для звільнення з роботи), так і у сфері публічно-правових правовідносин (є підставою для відповідних виплат з спеціалізованих державних фондів соціального страхування). Наведені факти також підтверджуються відповідними графами на зворотному боці листка непрацездатності; так передбачається, що певні частини листка непрацездатності після подання по місцю роботи заповнюються \”табельником або уповноваженою особою\”, \”відділом кадрів або уповноваженою особою\”, \”комісією із соціального страхування або уповноваженою особою, на яку покладено призначення допомоги\”, \”бухгалтерією (розрахунковою частиною) підприємства, установи, організації\”. Також на зворотному боці листка непрацездатності передбачено підписи керівника організації-роботодавця та головного (старшого) бухгалтера, що, очевидно, передбачає, що вказані особи також будуть знайомитися із усіма записами листка непрацездатності включно із інформацією про первинний та заключний діагнози особи. Таким чином, інформація про діагноз подається незалежно від бажання особи за місцем її роботи.

Через те що подання інформації про діагноз особи по місцю роботи в бюлетені непрацездатності суперечить положенням ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. ст. 3, 19, 21, 32 Конституції України, ст. 4, 7, 8, 14, 41 Основ законодавства про охорону здоров\’я, ст. ст. 5, 23 Закону України \”Про інформацію\”, ст. 286 ЦК, Печерський районний суд м. Києва прийняв постанову від 25.07.2006 р. N 2-А-216-1/06 про визнання незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили Наказу N 532, в частині розміщення в листку непрацездатності інформації про первинний та заключний діагнози та коду захворювання відповідно до МКХ-10, та скасування його в цій частині.

Ця постанова Печерського районного суду м. Києва стала підставою для внесення змін до Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності наказу. Діагноз первинний, діагноз заключний та шифр діагнозу відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров\’я десятого перегляду, прийнятої 43 Всесвітньою асамблеєю охорони здоров\’я 1 січня 1993 року (далі – МКХ-10) зазначаються виключно за письмовою згодою хворого. В іншому випадку первинний та заключний діагнози та шифр МКХ-10 не вказуються.

Праву відомі випадки, коли дія суб\’єктивного права обмежена об\’єктивними межами. Допустимість такого обмеження закріплена в ст. 31 Основ законодавства про охорону здоров\’я. Наприклад, право на таємницю про стан здоров\’я обмежується випадком, коли особа подала заяву про реєстрацію шлюбу. Згідно з ст. 30 Сімейного кодексу особи, що мають намір одружитися, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров\’я.

Згідно з ч. 4 ст. 286 ЦК фізична особа може бути зобов\’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством. Прикладом зобов\’язання фізичної особи пройти медичний огляд може бути загроза розповсюдження інфекційних захворювань, масових отруєнь; за запитом органів слідства, прокуратури і суду, у зв\’язку з проведенням розслідування або судовим розглядом.

З метою охорони здоров\’я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов\’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов\’язковим профілактичним медичним оглядам, Порядок проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. N 559. Це працівники харчової та переробної промисловості; підприємств продовольчої торгівлі, в тому числі дрібнороздрібної, а також тих, що розташовані на території ринків; підприємств громадського харчування; навчальних закладів, крім вищих навчальних закладів III – IV рівнів акредитації; пологових будинків (відділень), дитячих лікарень (відділень), відділень патології новонароджених, недоношених; перукарень, косметичних та масажних кабінетів, кабінетів татуажу, салонів пірсингу та візажу; підприємств фармацевтичної промисловості.

Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов\’язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров\’я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов\’язкового медичного огляду.