Науково-практичний коментар до ст. 242 Цивільного кодексу України

 

1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

 

Коментар:

 

1. Представництво за законом є різновидом представництва, підставою виникнення якого, на відміну від добровільного представництва, виступає не воля особи, яку представляють, а вказані у законі юридичні факти. Так, законне представництво батьків засновується на позитивному юридичному факті походження дітей від батьків, недосягнення дитиною віку, з якого пов\’язується можливість самостійного набуття і здійснення цивільних прав та обов\’язків, а також на відповідних нормах закону. Крім того, елементом юридичного складу представництва батьків виступають також так звані \”негативні\” юридичні факти, тобто відсутність певних обставин, які могли б стати перешкодою для виникнення цих правовідносин (відсутність фактів позбавлення батьків батьківських прав (пункт 3 ч. 1 ст. 212 СК), усиновлення дитини іншою особою (ч. 1 ст. 232 СК)).

Наступною характерною рисою представництва за законом є виникнення відповідних повноважень у представників незалежно від їх волі. Воля даних осіб може полягати у наданні згоди на призначення опікуном, волевиявленні у вигляді подання до суду заяви про усиновлення, проте самі представницькі повноваження виникають за наявності відповідних юридичних фактів автоматично. Втратити свої повноваження законні представники можуть тільки із втратою свого правового статусу батьків, опікунів, усиновлювачів.

Правовий статус батьків (усиновлювачів), крім норм глави про представництво, регламентується також ст. ст. 31, 32 ЦК, главою 14 СК; правовий статус опікунів – главою 6 ЦК, а опікунів над дітьми – главою 19 СК.

2. Частина перша коментованої статті називає батьків (усиновлювачів) законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Вступ у законну силу рішення про усиновлення, хоча і породжує згідно ч. 4, 5 ст. 232 СК між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною такі ж права та обов\’язки, як між батьками і дітьми, проте усиновлення стосується дитини, яка не походить від усиновлювача, а відтак положення про те, що усиновлювач є представником своїх дітей є некоректним і має тлумачитись як повноваження усиновлювача щодо представництва інтересів усиновлюваного.

Крім того, викликає сумнів охоплення однією нормою представництва батьками і малолітніх, і неповнолітніх дітей. Справа в тому, що обсяг представницьких повноважень батьків щодо малолітніх дітей, і щодо неповнолітніх дітей відрізняється докорінно. Якщо інтереси малолітніх батьки представляють у повному обсязі і вчиняють від їх імені і в їх інтересах усі правочини, крім дрібних побутових та тих, які спрямовані на здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності (див. коментар до ст. 31 ЦК), то неповнолітні за ст. 32 ЦК укладають переважну більшість правочинів від свого імені. Батьки неповнолітніх не укладають правочини від імені своїх неповнолітніх дітей, а лише дають згоду на їх укладення. Іншими словами, при здійсненні таких правочинів відсутня ознака укладення правочинів однією стороною від імені другої сторони (ст. 237 ЦК).

Лише в окремих випадках, визначених законом, можна стверджувати про те, що батьки, усиновлювачі виступають законними представниками неповнолітніх. Так, згідно ч. 2 ст. 29 ЦПК неповнолітні можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов\’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. В останньому випадку суд може залучити до участі у справі законного представника неповнолітньої особи.

Таким чином, поняття \”законний представник\” може застосовуватись до батьків, усиновлювачів неповнолітньої особи лише умовно. Така особа наділена низкою обов\’язків та прав щодо виховання дитини, її утримання тощо, проте не є представником у власному розумінні, тобто не укладає загалом від імені дитини правочини. В даному випадку можна провести аналогію з піклувальниками, які призначаються неповнолітнім особам, які позбавлені батьківського піклування. Слід відзначити, що піклувальник не названий даною статтею серед представників за законом.

3. Опіка встановлюється над малолітніми, позбавленими батьківського піклування і над особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК). Опіка встановлюється судом або органом опіки та піклування (ст. 60 ЦК). Закон суворо регламентує представницьку діяльність опікунів шляхом як шляхом встановлення вимог щодо одержання згоди органів опіки та піклування на вчинення правочинів, які зачіпають майнові права підопічних (ст. 71 ЦК), так і шляхом встановлення цілковитих заборон на вчинення певних правочинів (ст. 68 ЦК).

4. Повноваження представників за законом мають суворо особистий характер і не можуть бути предметом передоручення. Як визначено Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус не приймає для посвідчення правочин, що укладається від імені малолітньої дитини представником батьків (усиновлювачів) або одного з них (абзац сьомий пункту 40 Інструкції). Аналогічний висновок можна зробити і щодо неможливості передоручення своїх повноважень опікунами малолітніх та недієздатних. Позбавлені права доручати виконання своїх повноважень іншим особам щодо надання згоди на укладення правочинів неповнолітніми та особами з обмеженою цивільною дієздатністю батьки (усиновлювачі) та піклувальники.

5. Частина третя коментованої статті свідчить, що батьки (усиновлювачі) та опікуни не є єдиними представниками за законом. Абзац перший ч. 3 ст. 92 ЦК встановлював загальну норму про зобов\’язання органу або особи, що діє від імені юридичної особи, виконувати свої повноваження в інтересах юридичної особи, не перевищувати їх, добросовісно та розумно. Дане правило конкретизується в спеціальних нормативних актах. Так, згідно ч. 1 ст. 48 Закону \”Про господарські товариства\” голова правління акціонерного товариства має право здійснювати дії від імені товариства без довіреності, а інші члени правління можуть бути наділені цим правом згідно зі статутом. Аналогічна норма передбачена цим Законом щодо повноважень директора товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 5 ст. 60).

В новому ЦК закріплений донедавна не відомий вітчизняному законодавцеві інститут помічника повністю дієздатної особи, який здійснює деякі повноваження на підставі довіреності фізичної особи, а інші – на підставі відповідної норми закону. За ч. 4 ст. 78 ЦК помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов\’язана з обслуговуванням населення.