Науково-практичний коментар до ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України

 

1. Позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.

2. До ухвалення судового рішення у зв\’язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз\’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

3. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

4. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

5. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 174 Цивільного процесуального кодексу України

1. Відмова позивача від позову – це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу.

Відмовитися від позову може тільки позивач або його уповноважений представник. Таким правом наділена також третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Право відмовитися від позову може бути реалізовано у будь-який час судового розгляду, тобто і під час судових дебатів.

Заява про відмову у позові може бути усною або письмовою. Усна заява проголошується в судовому засіданні і її зміст заноситься до журналу судового засідання. Письмова заява, підписана позивачем, приєднується до справи.

2. Відмова позивача від позову – це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду. Головуючий зобов\’язаний роз\’яснити наслідки таких дій, а саме неможливість повторного звернення до суду з тим самим позовом. На нашу думку, суд повинен також з\’ясувати причини відмови від позову та чи є таке волевиявлення позивача вільним. Якщо суд встановить, що відмова від позову є наслідком протиправних дій щодо позивача, доцільно повідомити правоохоронні органи про ознаки злочину або залучити прокурора до участі у справі, а в судовому засіданні оголосити перерву.

При відмові позивача від позову суд лише перевіряє повноваження на такі дії його представника, якщо він бере участь у справі та висловив такий намір(п. 24 постанови Пленуму ВС України \”Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції\” від 12.06.2009 р. N 2).

Ці дії суд вчиняє до постановлення ухвали про закриття провадження у справі у зв\’язку із прийняттям відмови від позову. У разі прийняття відмови від позову суд постановляє відповідну ухвалу, де вказує про закриття провадження у справі. Дана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

3. Визнання позову відповідачем – це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Визнати позов може відповідач або його уповноважений представник.

Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з\’ясування і дослідження інших обставин справи. Проте, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону (наприклад, відповідач визнає безпідставний позов) або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (наприклад, малолітніх або недієздатних), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (п. 24 постанови Пленуму ВС України \”Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції\” від 12.06.2009 р. N 2).

4. Від визнання позову слід відрізняти визнання фактів. Факти може визнати й позивач. Визнання стороною в суді фактів, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов\’язковим. Суд може вважати визнаний факт встановленим, коли у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки.

5. Коментована стаття містить спеціальну норму, за якою суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Під час оцінки таких дій законного представника суду слід зважати на думку органу опіки та піклування, якщо він бере участь у справі.

Дії є такими, що суперечать інтересам особи, якщо внаслідок цих дій для сторони настають невигідні майнові чи особисті наслідки.