Науково-практичний коментар до ст. 122 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття
122.   Відкриття провадження у справі

1.     Суддя відкриває
провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви,
поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

2.     Суддя відмовляє
у відкритті провадження у справі, якщо: 

1)     заява не підлягає розгляду в судах у порядку
цивільного судо­чинства;

2)      є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала
суду про закриття провадження у справі у зв\’язку з відмовою позивача від позову або
укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той
самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред\’явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

3)      у провадженні цього чи іншого суду с справа із спору
між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

 4)      є рішення третейського суду, прийняте в межах його
компетен­ції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з
тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого
листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував
рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

5)      після смерті фізичної особи, а також у зв\’язку з
припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідноси­ни не допускають правонаступництва. 

3.     Питання про
відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі
суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення
строку, встановлено­го
для усунення недоліків.

4.     Про відкриття
провадження у справі чи відмову у відкритті про­вадження у справі суддя
постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: 

1)     найменування суду, прізвище та ініціали судді, який
відкрив провадження у
справі, номер справи;

2)      ким і до кого пред\’явлено позов;

3)     зміст позовних вимог;

4)     час і місце попереднього судового засідання;

5)    пропозиція відповідачу подати в зазначений строк
письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

5.     Ухвала про
відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно
надіслана позивачеві разом із заявою та всіма дода­ними до неї документами.

6.     Відмова у
відкритті провадження у справі перешкоджає повтор­ному зверненню до суду з таким самим позовом.

1.  Якщо позивач виконав умови, що визначають
порядок по­дання заяви,
порядок здійснення права на подання позову (заяви), перед суддею постає питання про відкриття
провадження у справі, тобто
про наявність у позивача (заявника) права на пред\’явлення позову
(заяви).

2.       Законодавство
України проголошує і гарантує широке коло прав і свобод
для усіх громадян держави. Однією з найважливіших гарантій цих прав і свобод є право на судовий захист, зведене на конституційний рівень (ст. 55
Конституції України). З іншого боку,
право на судовий захист є і засобом поновлення порушених суб\’єктивних
цивільних, сімейних, трудових прав. Відповідно до ст. З цього Кодексу усяка
заінтересована особа вправі у поряд­ку,
встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушеного, невизнаного або оспорюваного права,
свобод чи ін­тересів. Засобом такого захисту найчастіше є позов, зовнішньою формою якого служить позовна заява. Саме у ній
проявляються і втілюються усі сторони позову. Таким чином, позов – це звернена через суд до відповідача матеріально-правова
вимога про понов­лення порушеного чи оспорюваного права.

3.  Як і
позов, поняття «право на позов» є складним, має дві сто­рони: матеріально-правову і
процесуально-правову. Матеріально-правова сторона права на позов – це право на його задоволення. Цивільне процесуальне право визначає процесуальну сторону пра­ва на позов, тобто саме право на пред\’явлення позову.

Право на пред\’явлення позову мають усі
громадяни і юридичні особи.
Якщо у суб\’єктивних цивільних правах можуть бути обме­ження у встановлених законом випадках, то у праві
на пред\’явлення позову ніхто не може бути обмежений. Більш того, ст. З ЦПК не
до­пускає навіть
самообмеження у цьому праві: відмова від права на звернення
до суду є недійсною.

4.   Наявність
або відсутність права на звернення до суду з по­зовом у кожному конкретному випадку у
кожного конкретного суб\’єкта залежить від певних обставин, іменованих передумова­ ми права на пред\’явлення позову. Тому
передумови права на позов можна визначити як обставини, з
наявністю або відсутністю яких цивільний процесуальний закон
пов\’язує можливість пред\’явлення позову в суді.

Передумови можуть залежати від особи
того, хто звертається до суду,
або не залежати. Тому їх можна підрозділяти на суб\’єктивні та об\’єктивні. Суб\’єктивною передумовою права на пред\’явлення позову є правоздатність особи, яка звертається до
суду із заявою. В літературі з цивільного процесу часто стверджується, що
наявність правоздатності слід
перевіряти тільки у організацій: чи є вони юридичними особами. Для громадян це
робити не потрібно, тому що правоздатність у громадян виникає з моменту
народження, отже, вони всі правоздатні.
Уявляється, що це невірно. Перевіряти правоздатність слід у всіх випадках, тому
що стосовно юридичних осіб і стосовно громадян по конкретній справі
перевіряти треба наявність не взагалі цивільної процесуальної правоздатності,
а правоздатності по даній справі, тобто особистої юридичної за­інтересованості. Хоча у частині 1 ст. З
ЦПК зазначено, що усяка заінтересована
особа вправі у порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого порушеного
або оспорюва­ного права, чи охоронюваного законом інтересу, згідно з частиною 2
цієї статті правом на пред\’явлення позову наділені також проку­рор, органи,
організації та особи, зазначені в ст. 45 цього Кодексу. Отже,
закон і їх відносить до юридично заінтересованих осіб, але характер їх заінтересованості істотно інший, ніж
у сторін і третіх осіб, тому що позов вони пред\’являють на захист інтересів
інших осіб.

Передумови підрозділяються на позитивні і
негативні, залежно від того, з наявністю чи з відсутністю їх закон пов\’язує
можливість пред\’явлення позову.

5. Позитивні передумови – це передбачені в
цивільному про­цесуальному законі обставини, що мають бути у даному разі при пред\’явленні позову. Позитивною
передумовою є лише дві пере­думови.

Відповідно до п. 1 частини 2 ст. 122 ЦПК, коли право на пред\’явлення позову є, суддя повинен прийняти
заяву, якщо вона підлягає розгляду в
суді. Що це означає? Заява підлягає розгляду в суді, якщо: а) особа, яка звертається з вимогою про судовий захист, є
правоздатною, юридично заінтересованою в даній справі; б) її вимога належить до цивільної юрисдикції загальних
судів (див. коментар до ст. 15 ЦПК); в) захист цієї вимоги законом не заборо­няється;
г) вимога не належить до числа байдужих для права. До числа байдужих для права
належать, наприклад, вимоги про стяг­нення
карткового боргу, боргу за парі і т. ін. В юридичній літера­турі часто
стверджують, що відмовляти в прийомі позовної заяви за цими підставами можна тільки тоді, коли захист права законом прямо
заборонений, а якщо вимоги не носять правового характеру, то такі вимоги
треба приймати і відмовляти в задоволенні позо­ву. Однак це, як видається, суперечить принципу процесуальної економії. Більш того, прийняття таких вимог до
розгляду суду су­перечить змісту ст.
15 цього Кодексу, яка відносить до суду правові спори, правові вимоги.

Відповідно до п. 5 частини 2 коментованої
статті суддя відкриває провадження у справі, якщо після
смерті фізичної особи, а також у зв\’язку з припиненням юридичної особи, які є
однією із сторін у справі, спірні правовідносини допускають правонаступництво. 

6.       Негативні передумови – це такі обставини,
яких не повинно бути, щоб
відповідно до процесуального закону суддя прийняв за­яву. Вони передбачені законом для того, щоб не
допустити винесення спірних
або взаємовиключаючих рішень суду та інших юрисдикцій-них органів: а)
відповідно до п. 2 частини 2 ст. 122 ЦПК суддя прий­має заяву, якщо не є таке, що набрало законної
сили, постановлене по спору
між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення чи ухвала
суду про прийняття відмови позивача від позову або про
визнання мирової угоди сторін; б) згідно з п. З частини 2 ст. 122 ЦПК право на пред\’явлення позову є у
позивача, якщо у про­вадженні цього
або іншого суду не знаходиться справи по тотожному з даним спором. І в цьому, і в попередньому
випадку закон заборо­няє розглядати
тотожні вимоги, тому що це суперечило б принципу процесуальної економії і,
головне, не виключало б можливості вине­сення судами суперечливих рішень. Одне положення п. З частини 2 коментованої статті викликає зауваження. По-перше,
виникає питан­ня, як суддя при
вирішенні питання дізнається, що в іншому суді є тотожна справа. По-друге, не виключається можливість одночасної відмови
у відкритті провадження у справі обома суддями, якщо їм стане відомо про тотожні позовні заяви; в)
відповідно до п.4 части­ни 2
коментованої статті суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є
рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, по тотожному спору, за винятком
випадків, коли суд від­мовив у
видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення
третейського суду, і розгляд справи в
тому ж третейському суді виявився неможливим.

7.       Частина 3 коментованої статті встановлює
строк на вирішен­ня питання про відкриття провадження у справі або про відмову
у відкритті провадження у справі: ці питання вирішуються не пізні­ше десяти днів із дня надходження заяви
до суду або закінчення строку, наданого для усунення недоліків позовної заяви
(заяви). Зазначені питання
вирішуються ухвалою судді. Ухвала про відмо­ву у відкритті провадження у справі
повинна негайно надсилатися позивачеві разом із його заявою та всіма доданими
документами. Така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку (ст. 293
цього Кодексу), оскільки вона є перепоною виникнення справи та повторному зверненню до суду з тотожним
позовом.

8.       При додержанні всіх вимог, що визначають
право на позов і порядок пред\’явлення позову, суддя приймає позовну заяву. При­йняття заяви тягне ряд
матеріально-правових і процесуально-пра­вових наслідків.