Науково-практичний коментар до ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття
109.   Підсудність справ за
місцезнаходженням відповідача

1.     Позови до
фізичної особи пред\’являються в суд за місцем її проживання.

2.     Позови до
юридичних осіб пред\’являються в суд за їхнім місцез­находженням.

1.   Коментована
стаття, а також статті 110 – 114 цього Кодексу встановлюють правила територіальної
підсудності, яка необхідна у цивільному судочинстві для того, щоб
розділити підвідомчі судам справи між окремими судами усередині кожної ланки судової сис­теми залежно від території, на яку
поширюється юрисдикція кож­ного з цих судів. Визначити
територіальну підсудність – це означає встановити, в якому конкретно суді
має бути розглянута і вирішена дана цивільна справа. Ця підсудність
визначає територіальну ком­петенцію кожного суду з вирішення
цивільних справ.

Цивільне процесуальне законодавство
розрізняє кілька видів територіальної підсудності залежно від місця проживання
сторін, характеру спірного правовідношення, угоди між сторонами, на­явності зв\’язку між справами. Такими видами підсудності є: за­гальна територіальна підсудність, альтернативна,
за ухвалою суду, договірна, виключна
і підсудність по зв\’язку справ. Установлення цивільним процесуальним
законодавством цих видів підсудності означає в одних випадках надання
сторонам пільги при виборі суду, а в інших
-створення для суду та учасників справи найбільш сприятливих умов щодо
вирішення цивільної справи.

2.        Даною
статтею встановлено правила загальної територіаль­ної підсудності. Хоча
процесуальне законодавство прямо не за­стосовує такого поняття, але у судовій практиці і юридичній науці воно широко використовується, тому що за
правилами цієї статті розглядається більшість цивільних
справ.

3.     У
частині першій коментованої статті встановлено правило, відповідно до якого позови пред\’являються в суді
за місцем прожи­вання
відповідача. Відповідно до цивільного законодавства України місцем проживання фізичної особи є
житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому
(гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або
тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі
місце проживан­ня, за
винятком обмежень, встановлених законом. Місцем прожи­вання особи від десяти до чотирнадцяти років є, як
правило, місце проживання її батьків (усиновлювачів), опікуна. Таким же чином, але без застережень, ст. 29 ЦК визначає і місце проживання фізич­них осіб, які
не досягай десяти років. Місцем проживання фізичної особи, яка є недієздатною, буде місце проживання
її опікуна або міс­це
знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функ­ції опікуна. Фізична особа може мати
кілька місць проживання.

Таке досить демократичне визначення місця
проживання фізич­ної особи, як: уявляється, тягне значні ускладнення у
повідомленні учасників справи, у забезпеченні їх явки у судове засідання, у виз­наченні причин і наслідків їх неявки і т. ін.

4.       Відповідно до частини 2 коментованої
статті позови до юри­дичних осіб пред\’являються до суду за
місцем їх знаходження. Згідно ст. 93 ЦК місцезнаходженням юридичної особи є
адреса органу або особи, які відповідно до
установчих документів юри­дичної особи чи закону виступають від її
імені.

5.        Місце проживання громадянина або місце
перебування орга­ну юридичної особи зобов\’язаний вказувати у позовній заяві
пози­вач (ст. 119 цього Кодексу).

Загальна територіальна підсудність є гарантією захисту інте­ресів відповідача. Це цілком виправдано, тому що
саме по собі пред\’явлення до нього позову ще не свідчить про те, що відповідач вчинив
цивільне правопорушення.