Науково-практичний коментар до ст. 62 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 62.    Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх
представників

1. Сторони, треті особи та їхні представники за
їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають
значення для справи.

1. Пояснення сторін і третіх осіб – це повідомлення суду відомих їм відомостей про
факти, що мають значення для справи. Цей засіб доказування особливо
цінний для суду, тому що сторони і треті особи
краще інших учасників знають обставини справи, оскільки вони є учасниками, так би мовити, \”допроцесуальних\” відносин. Однак, при оцінці їх пояснень суд повинен враховувати, що вони особисто
зацікавлені у справі (позивач, відповідач,
третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору) чи у результаті
справи (треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет
спору).

Незважаючи
на таке значення пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників у цивільному судочинстві, новий ЦПК поляр­но
змінив відношення до них. Як уже зазначалось, частина 2 ст. 57 цього Кодексу визнає як засіб доказування
пояснення даних учасників
судочинства тільки тоді, коли вони допитані як свідки. Коментована стаття також присвячена їх поясненням,
якщо вони допитані як свідки. Як уявляється, у зв\’язку з цим виникає декілька проблем.

По-перше, результатом допиту взагалі і допиту
свідків зокрема, є показання, а не пояснення. По-друге, «тотальний» допит, як
уяв­ляється, протирічить засадам
цивільного судочинства, перш за все, диспозитивності
та змагальності. КАС України, що регулює порядок захисту прав, свобод та інтересів не у сфері цивільно-правових, а у
сфері публічно-правових відносин, визнає за поясненнями сторін, третіх осіб та
їх представників силу засобів доказування. По-третє, згідно з частиною 1 ст. 61 ЦПК, однією з підстав
звільнення від дока­зування є
визнання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 

Яким же чином оцінювати суду визнання сторін, третіх осіб та їх представників, якщо воно отримано судом у ході
допиту цих осіб? По-четверте, далеко не всі сторони, треті особи та їх
представники побажають, щоб їх допитували як свідків. У зв\’язку з викладеним, вважаємо за необхідне зміну деяких норм цього
Кодексу (перш за все ст. 57 і
коментованої\”) у тому напрямку, щоб визнати за пояснен­нями сторін та ін. сили та значення засобів
доказування.

2.     Різновидом
пояснень сторін є визнання. Визнання сторони –це повідомлення суду тих відомостей про факти справи, які повин­на доводити інша сторона. Воно має бути зовні
вираженим, тобто визнанням не буде умовчання, незаперечення будь-яких обставин.Суб\’єктами визнання можуть бути як позивач, так і відповідач, тобто
визнання, як засіб доказування треба відрізняти від визнан­ня позову, тобто розпорядчої дії, суб\’єктом якого
може бути тільки відповідач.

3.     Визнання
сторони не є для суду обов\’язковим, тобто воно під­лягає перевірці й оцінці, як і будь-який інший
засіб доказування. Визнання, за
обсягом, буває повним (визнаються всі факти – факти підстави позову може визнавати відповідач, а
факти, що обґрунто­вують заперечення
проти позову, може визнавати позивач) або час­тковим; за змістом – простим
(беззастережним) і кваліфікованим (із
застереженнями); за місцем здійснення – судовим (у судовому засіданні) і
позасудовим. Судове визнання звільняє іншу сторону від обов\’язку доводити
визнані факти, а позасудове є процесуаль­ним доказовим фактом: сторона, на користь якої воно зроблено, повинна
довести факт визнання.

4.     На визнані
факти не поширюється правило про допустимість засобів доказування, за винятком
випадків, коли факт має підтвер­джуватися
винятково нотаріально посвідченим документом (нап­риклад, факт купівлі-продажу
житлового будинку).