Науково-практичний коментар до ст. 37 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття
37.     Процесуальне правонаступництво

1.   У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи
боржника у зобов\’язанні, а також в інших ви­падках заміни особи у відносинах, щодо яких
виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

2.  Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступ­ника, обов\’язкові для
нього так само, як вони були обов\’язкові для особи, яку він замінив.

1.
Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну суб\’єктного складу учасників спору. Згідно 

з коментованою статтею правонаступництво можна визначити як заміну
сторони у спірному або встановленому судом правовідношенні у разі її вибуття з цивільної справи. Воно
настає у разі зміни суб\’єктів права або обов\’язку в матеріальному
правовідношенні.

2. Новий суб\’єкт права або обов\’язку може сприймати
права і обов\’язки правопопередника повністю або частково. Залежно від цього розрізняють універсальне (повне) і
сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво
настає у разі смерті фізичної особи і
припинення юридичної особи, а сингу­лярне -у разі заміни кредитора чи боржника
у зобов\’язанні, а також в інших випадках заміни особи, у відносинах,
щодо яких виник спір про право, у суді.

3.  У разі
процесуального правонаступництва, на відміну від за­міни неналежної сторони, суд припиняє провадження
у справі до вступу або притягнення у
справу правонаступника (статті 201, 203, 204 ЦПК). Відмінність
правонаступництва від заміни неналежної сторони
полягає й у тому, що при заміні неналежної сторони про­вадження у справі
починається заново, а при правонаступництві -поновлюється. Це обумовлено тим,
що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі
правопопередником, обов\’язкові для правонаступника такою ж мірою, в якій вони
були обов\’язкові і для правопопередника.
Правонаступник ніби продовжує брати участь у справі свого правопопередника, а
тому і процес продов­жується, а не починається заново.

4.  Процесуальне правонаступництво можливе у
будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження. Так, відповідно до коментованої статті та ст. 201 цього
Кодексу, суд зобов\’язаний зупинити провадження у справі в суді
апеляційної та касаційної інстанції для вступу у справу
правонаступника у разі смерті сто­рони за вимогами, у яких закон допускає правонаступництво, або припинення існування юридичної особи, яка є стороною у справі.
В юридичній літературі і судовій практиці
іноді вважають немож­ливим зупинення
провадження вищестоящими судами при пере­гляді судових постанов. Але, по-перше, ст. 201 ЦПК має значення загального правила, тобто такого, яке поширюється і на всі стадії позовного провадження, і на всі стадії окремого провадження, апе­ляційного і касаційного провадження і т. ін.
По-друге, коментована стаття прямо вказує на можливість правонаступництва у будь-якій
стадії процесу і у будь-якому
провадженні. Так, згідно з п. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче
провадження», виконавче провад­ження підлягає обов\’язковому зупиненню у
разі смерті стягувача або боржника, оголошення
померлим або визнання безвісно від­сутніми
стягувана чи боржника, або припинення юридичної особи. Заміну сторони виконавчого провадження здійснює
суд у порядку ст. 378 ЦПК (див. коментар до даної статті).