Науково-практичний коментар до ст. 34 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 34.    Треті особи, які
заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

1.   Треті особи, які
заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення
судового розгляду, пред\’явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають
усі про­цесуальні права і
обов\’язки позивача.

2.  Після вступу в справу
третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням
цієї особи роз­глядається
спочатку.

1.   Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива і необхідна для правильного та своєчасного
розгляду і вирішення
цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказово­го матеріалу, з\’ясувати дійсні взаємостосунки сторін, уникнути
винесення спірних і навіть
взаємовиключаючих судових рішень. Відповідно до ст. ст. 34 – 36 цього Кодексу у
цивільному процесі
беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють са­мостійні
вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних ви­мог щодо предмету спору. Треті особи першого і другого видів від­несені законом до числа осіб, які
беруть участь у справі, а отже, мають юридичну заінтересованість. Однак, на відміну від проку­рора,
органів державної влади і органів місцевого самоврядуван­ня, представників,
заінтересованість третіх осіб або тотожна, або
близька до заінтересованості сторін, тому
що треті особи пов\’язані в допроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.

2.  Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на
предмет спо­ру, можуть вступити у справу до закінчення її судового розгляду.

Ознаками третіх осіб цього виду
є те, що вони:

а) вступають у процес, що розпочався;

б)  втручаються
у спір між сторонами, що вже виник;

в)  їх
інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г)  заявляють
самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють
у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична
заінтересованість носить особистий характер;

є) вступають у справу, пред\’явивши позов до
однієї або до обох сторін.

3.  В юридичній
літературі і судовій практиці остання особливість викликає заперечення, хоча вона прямо закріплена в
коментованій статті. Іноді
стверджують, що позов третьої особи не може бути пред\’явлений до однієї
сторони, тому що вимога третьої особи за­вжди суперечить інтересам обох
сторін. Уявляється, що правило цієї статті є
цілком обгрунтованим. Так, у разі пред\’явлення позову про витребування речі, позов пред\’являється
третьою особою тіль­ки до
відповідача, тобто до тієї із сторін, в якої знаходиться спірна річ.
Позов же про визнання права пред\’являється до тієї сторони, яка стверджує, що спірне право належить їй. Якщо
при розгляді позову про присудження
неясно, кому належить річ, тобто присуд­женню має передувати визнання права, то позов третьою особою повинен
пред\’являтися до обох сторін.

4. Треті особи,
які заявляють самостійні вимоги на предмет спо­ру, вступають у процес шляхом подачі позовної заяви, яка повинна відповідати всім вимогам статей 119, 120 цього
Кодексу, обклада­тися судовим збором, як і заява первісного позивача. Третя
особа цього виду наділяється тими
самими правами і обов\’язками, що і первісний позивач, але тільки по
своїй вимозі.