Науково-практичний коментар до ст. 236 Сімейного кодексу України
Стаття 236. Недійсність усиновлення
1. Усиновлення визнається недійсним за
рішенням су-
ду, якщо воно було проведене без згоди
дитини та батьків,
якщо така згода була необхідною.
2. Усиновлення визнається недійсним за
рішенням су-
ду, якщо усиновлювач не бажав настання прав
та обов\’яз-
ків, які виникають у результаті усиновлення
(фіктивне
усиновлення).
3. Усиновлення може бути визнане недійсним
за рішен-
ням суду, якщо воно було проведене на
підставі підробле-
них документів.
4. Усиновлення може бути визнане недійсним
за рішен-
ням суду у разі відсутності згоди на
усиновлення осіб, за-
значених у статтях 220-222 цього Кодексу.
5. Якщо одним із подружжя усиновлена дитина
другого
з подружжя, усиновлення може бути визнане
недійсним за
рішенням суду, якщо буде встановлено, що на
момент уси-
новлення другий із подружжя не мав наміру
продовжувати
з ним шлюбні відносини.
1. За статтею 120 КпШС визнання усиновлення
недійсним
могло бути наслідком підроблення
документів, на підставі
яких воно було проведено, фіктивності
усиновлення, а також
проведення усиновлення особою, яка не мала
на це права.
Проведення усиновлення без згоди батьків
дитини і самої
дитини було підставою лише для скасування
усиновлення.
Таке розмежування підстав для визнання
усиновлення недійс-
ним
і для скасування
усиновлення суперечило загальніші
теорії недійсності правового акта,
відповідно до якої його не-
дійсність має пов\’язуватися виключно з
порушенням вимог*
закону в момент винесення (прийняття). У
статті 236 СК ця
помилка усунена.
2. Залежно від порушень закону, які
передували рішенню
суду про усиновлення, виділено дві
ситуації:
1) усиновлення визнається недійсним;
2) усиновлення може бути визнано недійсним.
У разі проведення усиновлення без згоди
батьків чи дити-
ни, якщо така згода була обов\’язковою,
усиновлення визна-
ється недійсним за рішенням суду.
Суд може відмовити у визнанні усиновлення
недійсним ли-
ше тоді, коли між усиновлювачем і дитиною,
яка не давала
згоди на усиновлення, склалися нормальні
сімейні відносини.
3. Усиновлення є фіктивним, якщо
усиновлювач не мав на-
міру одержати права та обов\’язки матері чи
батька дитини та
здійснювати їх. Іноді у фіктивному
усиновленні може брати
участь і сама дитина.
Доказом фіктивності усиновлення може бути,
зокрема, по-
дальше проживання дитини з рідними матір\’ю,
батьком.
У минулі часи прикладів фіктивних
усиновлень було чима-
ло. Траплялося, що високі партійні
функціонери усиновлюва-
ли внуків, щоб вони користувалися
відповідними пільгами,
або під прикриттям усиновлення фактично
передавалося пра-
во на квартиру в державному житловому
фонді, або усинов-
лення використовувалось як засіб одержання
права на виїзд
за кордон.
4. Суд може визнати усиновлення недійсним,
якщо воно бу-
ло проведено на підставі фіктивних
документів. Якщо фіктив-
ними були документи, які засвідчували згоду
батьків чи са-
мої дитини на усиновлення, має
застосовуватися частина пер-
ша статті 236 СК.
Фіктивними можуть бути документи про стан
здоров\’я уси-
новлювача, його заробіток, стан здоров\’я
дитини тощо. У цій
ситуації суд може визнати усиновлення
недійсним лише тоді,
коли збереження його суперечить інтересам
дитини.
5. Для усиновлення дитини потрібна згода
дружини (чоло-
віка) усиновлювача, опікуна, піклувальника,
закладу охорони
здоров\’я або навчального закладу, в якому
перебуває дитина.
Якщо їхня згода була зафіксована у
фіктивних документах
або за відсутності таких документів
взагалі, усиновлення мо-
же бути визнано недійсним, якщо воно
суперечить інтересам
дитини.
6. Норма частини п\’ятої статті 236 СК була
зумовлена кон-
кретною судовою справою.
Після розірвання шлюбу М. через місяць
вийшла заміж за
військового пілота повітряного корабля С., який відразу ж
усиновив її сина.
Однак незабаром виявилося, що причиною
розірвання шлю-
бу були її зв\’язки з іншим чоловіком, і ці
зв\’язки не припи-
нилися після реєстрації повторного шлюбу.
Врешті М. пере-
їхала з дитиною до нього, розірвала другий
шлюб, а з С. суд
присудив аліменти на дитину.
У позові про визнання усиновлення недійсним
суд відмо-
вив – на тій підставі, що С. бажав
виникнення батьківських
прав та обов\’язків, а тому усиновлення не
може вважатися
фіктивним.
Завдяки такому вирішенню спору склалася
парадоксальна
ситуація: рідний батько позбувся клопотів
про дитину, з С.
суд присудив аліменти, а М. зійшлася з тим,
з ким тривалий
час підтримувала інтимні стосунки, і живе
за рахунок вели-
кого розміру аліментів.
Таке рішення було не лише несправедливим,
воно було
своєрідним засобом заохочення
недобросовісності у відноси-
нах між суб\’єктами сімейних відносин.
Відповідно до частини п\’ятої статті 236 СК
фіктивність
усиновлення одержало нове трактування.
Усиновлення є фіктивним не лише тоді, коли
усиновлювач
не бажав насправді виникнення у нього
батьківських прав та
обов\’язків, а й тоді, коли мати чи батько
дитини використову-
ють усиновлення як засіб одержання певних
благ, без наміру
спільного проживання з усиновлювачем.
Докази, зібрані у справі, підтверджували
відсутність у М.
наміру жити однією сім\’єю з С.