Науково-практичний коментар до ст. 59 Сімейного кодексу України
Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком
права особис-
тої приватної власності
1. Той із подружжя, хто є власником майна,
визначає
режим володіння та користування ним з
урахуванням ін-
тересів сім\’ї, насамперед дітей.
2. При розпорядженні своїм майном дружина,
чоловік
зобов\’язані враховувати інтереси дитини,
інших членів
сім\’ї.
Норма частини першої статті 59 СК з-поміж
усіх членів
сім\’ї як фактичних користувачів речі все ж
виділяє її власни-
ка. Підкреслюючи право власника визначати
режим володін-
ня та користування своїм майном, закон
зобов\’язує його вра-
ховувати при цьому інтереси сім\’ї і
особливо дітей.
2. Норма частини першої статті 59 СК має
застосовуватися
у поєднанні з нормами, закріпленими у
частинах другій і тре-
тій статті 150 СК та нормою частини першої
статті 176 СК.
3. Норма частини другої статті 59 СК
встановлює вимоги,
яких зобов\’язані дотримуватися дружина,
чоловік при розпо-
рядженні своїм майном. Відповідно до статті
156 Житлового
кодексу України 1983 р. члени сім\’ї
власника житлового бу-
динку (квартири) користуються ним нарівні з
власником.
Право членів сім\’ї власника на житлове
приміщення
(особистий сервітут) визначене у статті 405
Цивільного
кодексу України. Гарантуючи його
конституційне право на
житло, Цивільний кодекс України у статті
403 містить нор-
му, за якою перехід права власності на
житловий будинок,
квартиру до іншої особи не є підставою для
припинення
права користування помешканням членами
сім\’ї попере-
днього власника.
У 1980 р. А. успадкував будинок, який як
спадщина став йо-
го особистою власністю. У 2003 р. А. помер,
залишивши за-
повіт на ім\’я брата Д. На момент смерті А.
його дружина С.
була працездатною, а сини повнолітніми і
тому не мали пра-
ва на обов\’язкову частку у спадщині.
Д. може продати цей будинок, передавши
право власності
на нього іншій особі.
За життя А. як власник мав право
розпоряджатися будин-
ком – продати, обміняти, подарувати чи
передати під заста-
ву. Але знову ж таки, відчуження будинку чи
його застава не
можуть припинити права членів сім\’ї
власника на прожи-
вання в ньому, їхнє заперечення щодо
укладення таких
договорів не має правового значення, як і
згода на його укла-
дення. Адже згода С. на продаж будинку,
тобто на зміну вла-
сника будинку, не може бути розцінена як
згода виселитися
з будинку.
Важливо те, щоб покупець знав про права С.
та дітей на
подальше довічне користування будинком. Як
правило, одер-
жання потенційним покупцем такої інформації
призводить
до його відмови від укладення договору. А
це, в свою чергу,
зможе уберегти членів сім\’ї власника від
душевних пережи-
вань та потрясінь.
Цією нормою захищаються інтереси другого з
подружжя,
дитини від свавілля власника,
забезпечується їхнє право на
житло, яке є одним із основних прав людини.
Це означає,
що право власності одного з подружжя не є
правом, здійсню-
вати яке він може лише відповідно до свого
інтересу. Біблей-
ська заповідь про відповідальність особи за
кожного, кого
вона взяла до себе, є моральним, духовним
фундаментом
статті 59 СК.