Науково-практичний коментар до ст. 107 Сімейного кодексу України
Стаття 107. Розірвання шлюбу державним
органом реєстра-
ції актів цивільного стану за заявою одного
з
подружжя
1. Шлюб розривається державним органом
реєстрації
актів цивільного стану за заявою одного із
подружжя, як-
що другий із подружжя:
1) визнаний безвісно відсутнім;
2) визнаний недієздатним;
3) засуджений за вчинення злочину до
позбавлення волі
на строк не менш як три роки.
2. Шлюб розривається незалежно від
наявності між по-
дружжям майнового спору.
1. Стаття 107 СК надає одному з подружжя
право на ро-
зірвання шлюбу, здійсненню якого ніхто не
може перешкоди-
ти, а також містить вичерпний перелік
обставин, які породжу-
ють у нього це право. Йдеться про
обставини, які виникли, за
загальним правилом статті 43, після
реєстрації шлюбу і пере-
шкоджають шлюбним відносинам або
ускладнюють їх.
2. Відповідно до Цивільного кодексу України
особа може
бути визнана судом безвісно відсутньою,
якщо, за загальним
правилом, про неї немає відомостей у місці
її постійного про-
живання не менше одного року, а також може
бути визнана
недієздатною, якщо вона в результаті
психічного розладу здо-
ров\’я не усвідомлює значення своїх дій і
(або) не може керува-
ти ними. Якщо дружина чи чоловік були
визнані недієздат-
ними до реєстрації шлюбу, це є підставою
для визнання шлю-
бу недійсним.
У пункті 3 частини першої статті 107 СК
йдеться про особу,
яка засуджена і відбуває покарання за
вироком суду.
У всіх трьох ситуаціях право на розірвання
шлюбу вини-
кає з моменту набрання чинності відповідним
рішенням або
вироком суду. Однак наявність цих обставин
не є \”запро-
шенням\” до розірвання шлюбу. Кожна з них
створює лише
право, яке особа може здійснити за власним
розсудом. В одних
випадках хтось роками чекає зниклу дружину
чи засуджено-
го чоловіка, сподіваючись на подальше
спільне життя, а хтось
негайно подає заяву про розірвання шлюбу.
Рішення про те,
скористатися цим правом чи ні, залежить від
багатьох чинни-
ків, зокрема від якості сімейних відносин
між подружжям.
3. Дружина чи чоловік мають право подати
заяву про ро-
зірвання шлюбу до органу РАЦСу, якщо другий
з подружжя
відбуває покарання у вигляді позбавлення
волі на день її по-
дання. Така заява може бути подана в
останній день відбуття
такого покарання. Тобто не має правового
значення те, скіль-
ки часу залишилося до звільнення
засудженого.
Отже, важливими є два моменти:
1) один із подружжя засуджений за злочин не
менше як на
три роки позбавлення волі;
2) в день подання другим із подружжя заяви
про розірван-
ня шлюбу засуджений перебував у місцях
позбавлення волі.
4. Частиною другою статті 42 КпШС було
встановлено по-
ложення: якщо той, хто знаходиться в
ув\’язненні, або опікун
недієздатного \”порушать спір\” про дітей,
майно, стягнення
аліментів, то розірвання шлюбу проводиться
через суд.
У частині другій статті 182 КпШС було
написано дещо по-
іншому: відділ реєстрації актів
громадянського стану повідом-
ляє засудженого або опікуна недієздатного
про подання заяви
про розірвання шлюбу і встановлює строк, протягом
якого
слід було сповістити \”чи є спір…\”.
При одержанні повідомлення про відсутність
спору реєст-
рувалося розірвання шлюбу. Якщо надходило
повідомлення
про наявність спору, то цього було
достатньо для відмови в
розірванні шлюбу, без підтвердження факту
пред\’явлення по-
зову до суду.
Стаття 107 СК не пов\’язує розірвання шлюбу
органом реєс-
трації актів цивільного стану із наявністю
будь-якого спору.
5. Стаття 107 СК встановлює певну
процедурну пільгу для
одного з подружжя. А це значить, що ні
опікун недієздатного,
ні той з подружжя, хто позбавлений волі, не
можуть скорис-
татися нею. Тому розірвання шлюбу за
ініціативою того, хто
відбуває покарання, може відбуватися лише
за його позовом
(стаття 110 СК).
Той з подружжя, хто є на волі, або той, хто
є дієздатним, не
може звернутися до суду з позовом про
розірвання шлюбу,
оскільки для нього чинним є спрощений
порядок розірвання
шлюбу.
Таке трактування ситуації не суперечить
частині другій
статті 124 Конституції України, за якою
юрисдикція судів по-
ширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі,
оскільки не ускладнює здійснення особою
свого права, а спро-
щує його. Крім того, завдання суду полягає
у здійсненні захис-
ту порушеного права чи інтересів. Такого
порушення за да-
них умов немає.