Category Кримінальне право

 

1. Запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом згідно з вимогами цього Кодексу та відповідного міжнародного договору України, а за його відсутності – згідно з цим Кодексом.

2. Запит і долучені до нього документи складаються у письмовій формі, засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу.

3. Запит і долучені до нього документи супроводжуються засвідченим у встановленому порядку перекладом мовою, визначеною відповідним міжнародним договором України, а за відсутності такого договору – офіційною мовою запитуваної сторони або іншою прийнятною для цієї сторони мовою.

4. Запит надсилається за кордон поштою, а в невідкладних випадках електронним, факсимільним або іншим засобом зв\’язку. У такому разі оригінал запиту надсилається поштою не пізніше трьох днів з моменту його передання електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв\’язку.

5. Уповноважений (центральний) орган України може прийняти до розгляду запит, який надійшов від запитуючої сторони електронним, факсимільним або іншим засобом зв\’язку. Виконання такого запиту здійснюється виключно за умови підтвердження надіслання або передачі його оригіналу. Направлення компетентному органу іноземної держави матеріалів виконання запиту можливе тільки після отримання українською стороною оригіналу запиту.

 

Коментар:

1. Більшість країн у практичній діяльності із кримінального переслідування осіб, що скоїли правопорушення, постає перед необхідністю співпраці з іншими країнами. Актуальність такої співпраці постійно зростає. Для її забезпечення держави зобов\’язуються надавати одна одній, відповідно до міжнародних договорів, конвенцій, якнайширшу взаємну допомогу з усіх видів міжнародного співробітництва за умови, що вчинені дії та покарання за них на момент звернення підпадають під кримінальну юрисдикцію держави, що її потребує. За відсутності міжнародних договорів між державами діє принцип взаємності, відповідно до якого правове врегулювання обмежується національним законодавством держав, що потребують правової допомоги або її надають, зокрема, для України це КПК (див. коментар до ст. 544). Як правило, таке законодавство має відповідати основним міжнародним принципам і стандартам співпраці у кримінальному провадженні, щоб його норми були прийнятними для іншої держави.

Безпосередньо на практиці така співпраця виникає за ініціативи уповноважених (центральних) органів та реалізується через запити (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво, які складаються органом, що здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом. Щоб результати запитів мали доказову силу в кримінальному процесі України, запити мають відповідати вимогам КПК (ст. 548), а за наявності міжнародних договорів із Україною, що застосовуються у конкретному випадку, – також і їх вимогам. Стаття 548 КПК передбачає загальні вимоги до запиту, які деталізуються залежно від форми співробітництва під час кримінального провадження в інших статтях КПК.

Запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво – це оформлене згідно з вимогами відповідного чинного міжнародного договору України, а за його відсутності – згідно з КПК офіційне письмове звернення, підготовлене органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим органом, у якому на адресу іноземного центрального органу висловлено прохання про вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, необхідних для встановлення у кримінальному провадженні певних обставин або отримання речових доказів чи предметів. Запит може бути складений у формі доручення чи клопотання. Незважаючи на різні назви, по суті вони є тотожними.

З огляду на суттєві відмінності кримінального процесу різних держав (у тому числі учасників, які здійснюють слідство, їх повноважень) під компетентним органом або уповноваженим ним органом слід розуміти ті органи, які відповідно до національного законодавства держави, яка направляє запит, мають право на здійснення розслідування кримінальних правопорушень та прийняття процесуальних рішень. Так, Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах та додаткові протоколи до неї такі органи визначає як судові. Проте згідно зі ст. 24 Конвенції Україна при її ратифікації відповідно до ЗУ № 44/98-ВР для цілей цієї Конвенції як \”судові органи\” України визначила: суди загальної юрисдикції, прокурорів усіх рівнів, органи попереднього слідства. Згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінська конвенція 1993 р.) такі органи визначені як компетентні установи юстиції Договірних Сторін. Отже, для кожної іншої держави національне кримінально-процесуальне законодавство буде визначати відповідні уповноважені органи, але для більшості держав такими органами будуть суди та органи прокуратури.

 

Перевірка дотримання визначеного порядку підготовки, складання та направлення запиту (доручення, клопотання) про міжнародну співпрацю відповідальним органом іншої держави повинна здійснюватись центральним органом України, якому такий запит направлений. Відповідно до згаданої Європейської конвенції такими органами є МЮ (у справах на стадії судового слідства) і Генеральна прокуратура України (у справах на стадії досудового слідства), проте такі запити за наявності для цього правових підстав можуть у зв\’язку із терміновістю направлятися безпосередньо судам, прокурорам, органам попереднього слідства. Згідно із Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінська конвенція 1993 р.) для країн СНД такими є центральні органи компетентних установ юстиції, для України – це Міністерство юстиції. Відповідно до ст. 5 цієї Конвенції в редакції Протоколу до Конвенції при ЇЇ виконанні компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо цією Конвенцією не встановлено порядок зносин. Тобто для України це можуть бути центральні органи влади (МВС, СБУ, ДПС). Водночас, згідно зі ст. 80 Конвенції в редакції Протоколу до неї, зносини з питань видачі правопорушників і кримінального переслідування здійснюються Генеральними прокурорами (прокурорами) Договірних Сторін. Зносини з питань виконання процесуальних та інших дій, що потребують санкції прокурорів (суду), здійснюються органами прокуратури у порядку, встановленому Генеральними прокурорами (прокурорами) Договірних Сторін.

2. Відповідно до практики міжнародного співробітництва запит готується лише тоді, коли правопорушення є предметом розслідування або судового розгляду в Україні. Під час його підготовки передусім необхідно: перевірити наявність та чинність для обох сторін відповідних договорів, конвенцій; з\’ясувати, в якому обсязі для України та іноземної держави вони діють та які заяви і застереження до них зроблені кожною із сторін; з\’ясувати, чи є підстави для одержання допомоги на засадах взаємності.

Сам запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво і долучені до нього документи згідно з ч. 2 коментованої статті складаються у письмовій формі, обов\’язково засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу. У такій формі цей документ (див. коментар до ст. 550 КПК) не буде потребувати додаткового засвідчення за наявності міжнародного договору із державою, яка направила запит.

Міжнародні договори також містять чітку вимогу щодо письмової форми запиту, зокрема: у ст. 15 Європейської конвенції в редакції Другого додаткового протоколу; у ч. 1 ст. 5 Угоди між Україною та Гонконгом, Спеціальним Адміністративним Районом Китайської Народної Республіки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 2003 р.; у ч. 1 ст. 25 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаним злочинним шляхом, 1990 р. та ін. У такій же формі мають бути і долучені до запиту документи.

Відповідно п. 16 ст. 36 КПК запит, підготовлений слідчим, має бути погоджений прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування. Приймаючи рішення про погодження запиту, прокурор повинен враховувати, зокрема, необхідність фактичних даних, які планується отримати в процесі правової допомоги, для встановлення істини у кримінальному провадженні та неможливість їх отримання при проведенні процесуальних дій в Україні, їх важливість для прийняття законного рішення.

Зауважимо, що закон не визначає форми письмового погодження запиту прокурором. На практиці за результатами його вивчення прокурор складає висновок чи довідку, в яких обґрунтовується необхідність звернення за правовою допомогою, а в резолютивній частиш вказується можливість погодження такого запиту. Окремого запису або резолюції прокурора про погодження у тексті запиту не вимагається, хоча й не забороняється.

Запит має містити: найменування органу, що є його ініціатором, та закордонної установи, до якої Його звернено; посилання на чинний договір, учасницею якого є Україна та запитувана сторона (за відсутності договірних відносин обґрунтовується необхідність надання правової допомоги на засадах взаємності); опис подій, які стали предметом розслідування; вичерпну інформацію, необхідну для його виконання, із зазначенням причинного зв\’язку між запитуваною допомогою та вчиненим правопорушенням; відповідні матеріали та іншу інформацію. При цьому слід враховувати, що допомога надається сторонами в межах їх компетенції.

Запит складається у трьох примірниках державною мовою, засвідчується підписом уповноваженої особи (дізнавачем, слідчим, прокурором) та печаткою відповідного органу. У коментованій статті КПК на відміну від ч. 2 ст. 560 немає чіткого визначення, якою саме печаткою засвідчується запит та долучені до нього документи. Відповідно до ст. 54 ЗУ \”Про прокуратуру\”, ст. 9 ЗУ \”Про Службу безпеки України\”, ст. 7 ЗУ \”Про Державну податкову службу України\” органи та установи, які входять до системи названих служб, мають печатки із зображенням державного герба України та інші печатки. З урахуванням викладеного, а також відповідно до вимог низки міжнародних договорів України (зокрема, ч. 1 ст. 13 Мінської конвенції, ст. 6 договору з Латвією, ст. 6 договору з Естонією та ін.) документи, додані до запиту, мають бути засвідчені гербовою печаткою компетентного органу.

3. Частина 3 коментованої статті є імплементацією міжнародних стандартів у цих правовідносинах. Так, для спрощення процедури міжнародного співробітництва більшість держав не обтяжують її обов\’язком надавати одночасно із запитом та документами, що до нього додаються, їх переклад. Проте для зручності, уникнення непорозумінь при виконанні запиту через неправильний переклад, а також через неприйнятність виконання запиту чи відсутність перекладу (зокрема, при врученні документів особам, які повинні розуміти їх зміст) такий переклад є доцільним, а тому легалізований деякими державами як у національному законодавстві, так і відповідно до міжнародних договорів.

Так, згідно із ЗУ \”Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції\” від 16 січня 1998 р. № 44/98-ВР передбачено, що прохання та документи, які до них додаються, мають надсилатися до України разом із перекладом українською або однією з офіційних мов Ради Європи, якщо вони не складеш цими мовами. Сама ж Європейська конвенція з цього приводу наголошує (ст. 16), що за загальним правилом прохання і документи, що до них додаються, не перекладаються, проте кожна Договірна Сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання, шляхом перепровадження відповідної заяви на ім\’я Генерального секретаря Ради Європи, може залишити за собою право вимагати, щоб прохання і документи, які до них додаються, надсилалися їй разом із перекладом її мовою, або однією з офіційних мов Ради Європи, або такою з цих мов, яку вона вкаже, при цьому інші Сторони можуть застосовувати принцип взаємності, і це положення не зашкоджує вимогам про переклад прохань або документів, що до них додаються, які містяться в двосторонніх угодах або домовленостях, що вже набрали чинності або будуть укладені між двома або кількома Договірними Сторонами. Стаття 15 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції (Страсбург, 8 листопада 2001 р., ратифікована із заявами та застереженнями ЗУ від 1 червня 2011 р. № 3449-VI) визначає додаткові положення про мову процесуальних документів і судових рішень для вручення. Зокрема, незважаючи на положення статті 16 Конвенції, якщо орган, який склав документи, знає або має підстави вважати, що адресат розуміє тільки якусь іншу мову, документи або принаймні пені найважливіші частини повинні супроводжуватися перекладом такою іншою мовою, процесуальні документи й судові рішення для зручності органів запитуваної Сторони супроводжуються стислим викладом їхнього змісту в перекладі мовою або однією з мов цієї Сторони. Ці положення поширені на будь-яке прохання про вручення на підставі ст. 7 Конвенції (випадки, коли запитувана Сторона здійснює вручення письмових документів і письмових доручень суду, які їй для цього надсилаються запитуючою Стороною) та ст. З Додаткового протоколу: а) вручення документів, що стосуються виконання вироку, стягнення штрафу або сплати судових витрат; Ь) заходів, що стосуються відстрочення ухвали вироку або його виконання, умовного звільнення, відстрочення виконання вироку або припинення його виконання.

Мінська конвенція 1993 р. у ст. 10 містить вимогу про переклад для доручень про вручення документів. Зокрема, запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані її мовою чи російською мовою або забезпечені завіреним перекладом цими мовами, в іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти. Стаття 53 Мінської конвенції передбачає, що клопотання про дозвіл примусового виконання рішення і додані до нього документи забезпечуються завіреним перекладом мовою запитуваної Договірної Сторони або російською мовою.

Переклад доручення та супровідних матеріалів до нього мовою запитуваної держави забезпечує орган, який звертається з клопотанням (дорученням) про надання правової допомоги. Переклади запиту та документів до нього мають бути завірені підписом перекладача та скріплені печаткою організації, яка здійснила переклад. За необхідності до матеріалів приєднується (додається) копія дозволу на здійснення перекладацької діяльності. Оригінали звернення з долученими документами та перекладом офіційною мовою держави, до якої вони направляються, або іншою мовою повинні бути засвідчені печаткою органу, який здійснює кримінальне провадження.

4. Частина 4 коментованої статті врегульовує порядок направлення запитів про міжнародне співробітництво до компетентних органів іноземних держав, а також визначено відповідні канали зв\’язку. Так, запит для прискорення його передачі надсилається за кордон поштою, а в невідкладних випадках електронним, факсимільним або іншим засобом зв\’язку. У разі використання таких сучасних комунікаційних можливостей закон зобов\’язує уповноважений (центральний) орган надіслати оригінал залиту поштою не пізніше трьох днів з моменту його передання іншими засобами зв\’язку. При цьому недотримання строків направлення оригіналу запиту поштою може поставити під сумнів законність результатів такого запиту та позбавити їх доказової сили. Найбільш поширеним є порядок, коли прохання про надання взаємної допомоги надсилають у письмовому вигляді через уповноважений (центральний) орган та повертають тими самими каналами. Так, відповідно до чинної редакції Європейської конвенції 1959 р. запити направляються міністерством юстиції запитуючої Сторони міністерству юстиції запитуваної Сторони та повертаються тими самими каналами, однак вони можуть надсилатися безпосередньо судовими органами запитуючої Сторони судовим органам запитуваної Сторони та повертатися тими самими каналами. Проте деякі запити (доручення, клопотання) про надання взаємної допомоги можуть надсилатися безпосередньо адміністративними, судовими органами, компетентними органами запитуючої Сторони адміністративним, судовим, компетентним органам запитуваної Сторони залежно від випадку й повертатися тими самими каналами. У термінових випадках, коли згідно із цією Конвенцією дозволено безпосереднє пересилання, воно може здійснюватися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол). Проте кожна держава може будь-коли за допомогою заяви, надісланої Генеральному секретарю Ради Європи, залишити за собою право виконувати будь-які або певні прохання про надання взаємної допомоги залежно від однієї чи більше з таких умов: а) що копія прохання надсилається до центрального органу, визначеного в заяві; Ь) що прохання, крім термінових, надсилаються до центрального органу, визначеного в заяві; с) що в разі безпосереднього пересилання з причин терміновості копія одночасно передається до міністерства юстиції цієї Сторони; сі) що деякі або всі прохання про надання допомоги надсилаються їй каналами, іншими, ніж передбачені цією статтею. Прохання про надання взаємної допомоги та будь-які інші повідомлення, передбачені цією Конвенцією або Протоколами до неї, можуть надсилатися за допомогою будь-яких електронних або інших засобів зв\’язку за умови, що запитуюча

Сторона готова на прохання будь-коли надати їхній письмовий запис й оригінал. Однак будь-яка Договірна Держава може будь-коли за допомогою заяви, надісланої Генеральному секретарю Ради Європи, визначити умови, за яких вона погоджується приймати й виконувати прохання, одержані за допомогою електронних або інших засобів зв\’язку. Такі положення в будь-якому випадку не обмежують положень тих із чинних двосторонніх угод або домовленостей між Сторонами, які передбачають безпосереднє пересилання прохань про надання допомоги між їхніми компетентними органами.

5. Частина 5 коментованої статті визначає залежність прийняття до розгляду запитів про міжнародне співробітництво уповноваженим (центральним) органом України від каналу зв\’язку, використаного для його направлення. Так, при отриманні запиту електронним, факсимільним або іншим засобом зв\’язку дозволено прийняття його лише до розгляду, але не до виконання. Виконання буде можливим виключно за умови підтвердження надіслання поштою або безпосередньої передачі його оригіналу. Направлення компетентному органу іноземної держави матеріалів на виконання запиту можливе тільки після безпосереднього отримання українською стороною оригіналу запиту.