Category Кримінальне право

1. Суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює.

2. Уповноважений (центральний) орган України розглядає запит на предмет обґрунтованості і відповідності вимогам законів та міжнародних договорів України.

3. У разі прийняття рішення про направлення запиту уповноважений (центральний) орган України протягом десяти днів надсилає запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони безпосередньо або дипломатичним шляхом.

4. У разі відмови у направленні запиту всі матеріали протягом десяти днів повертаються відповідному органу України з викладом недоліків, які потрібно усунути, або з поясненням причин неможливості направлення запиту.

 

Коментар:

1. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження може здійснюватися у формі міжнародної правової допомоги. Метою міжнародної правової допомоги є проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою. Тобто фактичними підставами для звернення до запитуваної сторони про правову допомогу є потреба отримання доказів за кордоном та неможливість їх одержання при проведенні процесуальних дій на території України.

Суб\’єктами кримінального провадження в Україні, які можуть надіслати запит про міжнародну правову допомогу, є:

– суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції (пп. 20-22 ч. 1 ст. З КПК);

– прокурор – Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених КПК (п. 15 ч. 1 ст. З КПК);

 

– слідчий, тобто службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. З КПК).

При цьому слідчий має право надсилати такий запит виключно за погодженням із прокурором.

Зазначені суб\’єкти можуть надсилати запит лише у кримінальному провадженні, яке вони здійснюють, тобто суд – лише у судовому провадженні, а прокурор та слідчий – лише у досудовому розслідуванні.

2. Уповноваженими (центральними) органами України, які уповноважені розглядати запит на предмет обґрунтованості й відповідності вимогам законів та міжнародних договорів України, згідно зі ст. 545 КПК є:

1) Генеральна прокуратура України (у кримінальному провадженні під час досудового розслідування), діяльність якої, окрім КПК, регулюється ЗУ \”Про прокуратуру\” від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ.

2) МЮ (у кримінальному провадженні під час судового провадження), діяльність якого, окрім КПК, регулюється Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 395/2011.

При цьому ч. З ст. 545 вказує, що у випадках коли КПК або чинним міжнародним договором України передбачено інший порядок зносин, на визначений цими законодавчими актами орган поширюються повноваження, передбачені ч. 1 та ч. 2 ст. 545 КПК.

Обґрунтованість запиту про міжнародну правову допомогу є його обов\’язковою ознакою. Запит є обґрунтованим, якщо прохання про надання міжнародної правової допомоги базується на фактичних обставинах вчиненого кримінального правопорушення, при цьому виключається можливість проведення необхідних процесуальних дій іншим шляхом, тобто неможливо їх одержати при проведенні процесуальних дій на території України. Також це стосується зв\’язку між кримінальним провадженням по кримінальному правопорушенню та запитуваними на території іноземної держави конкретними процесуальними діями.

Запит повинен відповідати національному законодавству, а докази мають бути отримані у порядку, встановленому КПК. У протилежному випадку отримані за кордоном докази відповідно до ст. 86 КПК не будуть визнані допустимими. Особливу увагу слід звертати на ратифікаційні закони (ЗУ \”Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції\” від 16 січня 1998 р. № 44/98-ВР, ЗУ \”Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах\” від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР та ін.), а також застереження чи заяви запитуваної держави. У разі відсутності міжнародного договору звернення за міжнародною правовою допомогою відбувається на засадах взаємності (ст. 544 КПК), при цьому обов\’язковою умовою є додержання встановленого КПК порядку її отримання.

3. Після надходження запиту про міжнародну правову допомогу уповноважений (центральний) орган України протягом десяти днів повинен прийняти одне з двох рішень: 1) надіслати запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони; 2) відмовити у направленні залиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони. Окремий процесуальний документ про прийняття одного з двох рішень у цьому випадку виносити не потрібно.

Якщо уповноважений (центральний) орган України вирішив надіслати запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони, він надсилається безпосередньо або дипломатичним шляхом (дипломатичними каналами – через Міністерство закордонних справ України та посольства держав-контрагентів).

Безпосереднє надсилання запиту до відповідного центрального органу запитуваної сторони передбачене ч. 1 ст. 15 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.), п. 1 ч. 2 ст. 4 Другого додаткового протоколу до цієї Конвенції (2001 р.), деякими міжнародними договорами України, зокрема Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р., тощо.

Надсилання запиту про міжнародну правову допомогу дипломатичним шляхом відбувається у разі відсутності міжнародного договору з відповідною державою. Уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної правової допомоги до Міністерства закордонних справ України для подальшої передачі його компетентному органу запитуваної сторони.

4. Якщо уповноважений (центральний) орган України вирішує відмовити у направленні запиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони, то упродовж десяти днів після прийняття такого рішення всі матеріали повертаються відповідному органу України з викладом недоліків, які потрібно усунути, або із зазначенням причин, з яких неможливе направлення запиту.

У цьому випадку вказівки уповноваженого (центрального) органу України щодо усунення недоліків для компетентних органів є обов\’язковими.

Причини неможливості направлення запиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони пов\’язані з підставами відмови у міжнародній правовій допомозі. Наприклад, ст. 2 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р. прямо визначає випадки відмови у міжнародній правовій допомозі: 1) якщо прохання про надання допомоги стосується правопорушення, яке, на думку запитуваної сторони, є політичним правопорушенням, правопорушенням, пов\’язаним з політичним правопорушенням, або податковим правопорушенням; 2) якщо запитувана сторона вважає, що задоволення прохання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам її країни. Також це можуть бути застереження чи заяви запитуваної сторони про відмову у міжнародній правовій допомозі. Наприклад, Королівство Данія у документі про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 17 березня 1978 р., поданому 15 січня 2003 р., зазначило, що не приймає ст. 17 \”Транскордонне спостереження\” та ст. 19 \”Таємні розслідування\”. Отже, направлення відповідного запиту є недоцільним.