Category Кримінальне право

Так, право України відмовити у виконанні запиту про міжнародну правову допомогу може бути передбачено багатосторонніми договорами (конвенціями), двосторонніми договорами, ратифікаційними законами тощо.

Право відмовляти у задоволенні запиту про правову допомогу передбачено ст. 19 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 p., однак причини будь-якої відмови у наданні взаємної допомоги повинні пояснюватись. Також у ст. 2 цієї Конвенції визначені такі випадки відмови: якщо прохання про надання допомоги стосується правопорушення, яке, на думку запитуваної сторони, є політичним правопорушенням, правопорушенням, пов\’язаним із політичним правопорушенням, або податковим правопорушенням; якщо запитувана сторона вважає, що задоволення прохання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам її країни. Також ч. 2 ст. 1 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 2001 р. вказує, що ця Конвенція не застосовується до арештів, виконання вироків та до правопорушень, передбачених військовим правом, які не є правопорушеннями за звичайним кримінальним правом. Частина 4 ст. 1 цього Протоколу визначає, що у наданні взаємної допомоги не може бути відмовлено виключно на підставі того, що вона стосується діянь, за які юридична особа може бути притягнута до відповідальності в запитуючій стороні.

ЗУ \”Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції\” від 16 січня 1998 p. № 44/98-ВР (зі змінами) Україна встановила такі умови виконання зазначеної Конвенції та Додаткового протоколу:

– Україна залишила за собою право не виконувати запит про подання допомоги, якщо: є достатні підстави вважати, що він спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; виконання запиту є несумісним з принципом \”non bis in idem\” (\”немає двох покарань за один злочин\”); запит стосується правопорушення, яке є предметом розслідування або судового розгляду в Україні;

– Україна виконуватиме судові доручення щодо обшуку або арешту майна за умови, що виконання судового доручення має бути сумісним із законодавством запитуваної сторони;

– повістка про виклик до суду обвинуваченої особи, яка перебуває на території України, повинна передаватися відповідним органам не пізніш як за 40 днів перед датою, встановленою для явки;

– прохання та документи, які до них додаються, мають надсилатися до України разом з перекладом українською мовою або однією з офіційних мов Ради Європи, якщо вони не складені цими мовами.

ЗУ \”Про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах\” від 1 червня 2011 p. № 3449-VI Україна встановила такі умови виконання зазначеного Протоколу:

– Україна залишила за собою право виконувати прохання адміністративних органів сторін у наданні взаємної допомоги у провадженні, здійснюваному адміністративними органами стосовно діянь, які є караними відповідно до національного законодавства запитуючої або запитуваної сторони на підставі того, що вони є порушеннями норм права, у випадках, коли таке рішення може зумовити провадження в суді, який має юрисдикцію, зокрема, у кримінальних справах, за умови, що такі прохання також можуть надсилатися безпосередньо адміністративними або судовими органами запитуючої Сторони, коли вони направлені до Генеральної прокуратури України;

– прохання про надання взаємної допомоги та будь-які інші повідомлення, передбачені цією Конвенцією або Протоколами до неї, можуть надсилатися за допомогою будь-яких електронних або інших засобів зв\’язку за умови, що запитуюча сторона гарантує невідкладне надання письмового оригіналу цього прохання. Однак будь-яка договірна держава може будь-коли за допомогою заяви, надісланої Генеральному секретарю Ради Європи, визначити умови, за яких вона погоджується приймати й виконувати прохання, одержані за допомогою електронних або інших засобів зв\’язку. Україна погоджується приймати та виконувати прохання, одержані за допомогою електронних або інших засобів зв\’язку, за умови, що запитуюча сторона гарантує невідкладне надання письмового оригіналу цього прохання. Матеріали, отримані внаслідок виконання такого прохання, надаватимуться запитуючій стороні лише після надходження оригіналу прохання;

– Україна залишає за собою право не бути зв\’язаною умовами, встановленими стороною, що надає інформацію (при цьому згідно із Другим додатковим протоколом сторона, яка надає інформацію, може відповідно до свого національного законодавства встановити умови використання такої інформації стороною, яка її одержує), якщо вона попередньо не отримає повідомлення про характер інформації, що надається, та не надасть згоду на передачу такої інформації;

– Україна заявляє, що згода затриманої особи на тимчасову передачу повинна бути отримана до досягнення домовленості між компетентними органами про тимчасову передачу затриманих осіб запитуваній стороні;

– Україна залишила за собою право не приймати статтю 16 \”Вручення документів шляхом поштового пересилання\”;

– Україна залишила за собою право не приймати ст. 17 \”Транскордонне спостереження\”;

– Україна залишила за собою право не приймати ст. 19 \”Таємні розслідування\”;

– Україна заявляє, що передані іншій стороні персональні дані не можуть використовуватися останньою без попередньої згоди України для цілей: провадження, до якого застосовуються Конвенція чи будь-який із Протоколів до неї; для інших судових й адміністративних проваджень, безпосередньо пов\’язаних із провадженням, зазначеним у підпункті \”а\”; для запобігання безпосередній і серйозній загрозі суспільній безпеці – у рамках проваджень, щодо яких Україна може відмовити або встановити обмеження у передачі або використанні персональних даних згідно з Конвенцією або Протоколами до неї.

Статтею 19 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. передбачено, що прохання про надання правової допомоги може бути відхилене, якщо надання такої допомоги може завдати шкоди суверенітету чи безпеці або суперечить законодавству запитуваної договірної сторони.

Також відмова у наданні міжнародної правової допомоги може бути передбачена у міжнародному договорі України з іншою державою. Так, Договором між Україною та Республікою Індія про взаємну правову допомогу в кримінальних справах від 3 жовтня 2002 р. запитувана договірна сторона може відмовити в наданні допомоги, якщо: виконання запиту може завдати шкоди її суверенітету, безпеці, громадському порядку чи іншим суттєвим інтересам або завдати шкоди безпеці будь-якої особи; виконання запиту суперечило би внутрішньому законодавству запитуваної договірної сторони; запит стосується арешту, вилучення або конфіскації доходів чи знарядь злочину, який, за умов скоєння під юрисдикцією запитуваної договірної сторони, не визнавався б як злочин, що тягне винесення постанови про конфіскацію; запит стосується злочину, в зв\’язку з яким обвинувачену особу було піддано кримінальному переслідуванню, остаточно визнано винною, виправдано або помилувано.

У всіх випадках відмови у наданні міжнародної правової допомоги уповноважений (центральний) орган України повертає такий запит компетентному органу іноземної держави із обов\’язковим зазначенням причин.