Category Кримінальне право

1. Підставою для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання є запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави, звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім\’ї, а також інші обставини, передбачені законом України або міжнародним договором, згода на обов\’язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Положення статей 605-612 цього Кодексу можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу особи, до якої судом застосовано примусові заходи медичного характеру.

 

Коментар:

1. Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

 

У частині 1 ст. 605 КПК визначені підстави для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання. До них законодавець відносить: запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави; звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім\’ї.

Згідно зі ст. 541 КПК під уповноваженим (центральним) органом слід розуміти орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги.

Зауважимо, що ст. 605 КПК визначено запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави як одну із підстав розгляду питання про передачу засуджених осіб та їх прийняття для відбування покарання. Тобто законодавець передбачив, що право на ініціювання розгляду вказаного питання належить не всім органам влади іноземних держав, навіть якщо їх функціональна діяльність пов\’язана із формуванням та забезпеченням реалізації державної правової політики. Таке право закріплюється лише за уповноваженими державою на ці дії органами. Крім того, ч. 1 ст. 605 КПК передбачено, що такий орган має бути виключно центральним у системно-структурній реалізації державної правової політики.

Щодо звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім\’ї, то тут слід зазначити таке. Підставою для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання є звернення:

1) засудженого – обвинуваченого, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили (ст. 43 КПК);

2) законного представника засудженого – особи, яка у випадках, передбачених законом, виступає у суді, на захист прав та інтересів недієздатних, обмежено дієздатних або дієздатних, але таких, що через фізичний стан не можуть особисто реалізувати свої права й виконувати свої обов\’язки. Умови та особливості залучення законного представника наведені у ст. 44 КПК;

3) близьких родичів та членів сім\’ї – чоловіка, дружини, батька, матері, вітчима, мачухи, сина, дочки, пасинка, падчерки, рідного брата, рідної сестри, діда, баби, прадіда, прабаби, внука, внучки, правнука, правнучки, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов\’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов\’язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (ст. З КПК).

Крім того, перелік підстав для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання не є вичерпним. У вказаній частині ст. 605 КПК передбачено, що такими підставами є обставини, визначені законом України або міжнародним договором, згода на обов\’язковість якого надана ВР України.

До вказаних міжнародних договорів належать Європейська конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р., до якої наша держава приєдналася згідно із ЗУ від 22 вересня 1995 р. № 337/95-ВР \”Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб, 1983 рік\” (Конвенція є чинною для України з 1 січня 1996 р.) та Додатковий протокол до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб від 18 грудня 1997 р., ратифікований ЗУ \”Про ратифікацію Додаткового протоколу до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб\” від 3 квітня 2003 р. №718-ІУ

Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 р. урегульовано порядок здійснення запиту (у залиті про передачу засудженої особи має бути обов\’язково зазначено, на основі якої конвенції або угоди зроблено запит) і відповіді на нього, надсилання підтверджувальних документів, питання забезпечення добровільності одержання згоди засудженої особи на її передачу (з повним розумінням правових наслідків такої згоди), транзитного перевезення, вимоги щодо мови і необхідних витрат, порядок надання інформації про виконання вироку тощо.

Також є низка двосторонніх договорів про передачу засуджених осіб, наприклад, із: Туркменістаном – від 23 березня 2005 р., Грузією – від 14 лютого 1997 р., Ісламською Республікою Іран – від 11 травня 2004 р., Корейською Народно-Демократичною Республікою – від 12 листопада 2004 р., Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамахірією – від 8 квітня 2008 р., Федеративною Республікою Бразилія – 2 грудня 2009 р.

2. Частиною 2 ст. 605 КПК передбачено, що положення статей 605-612 КПК (підстави розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання; умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання; порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах; повідомлення про заміну або скасування вироку суду України щодо громадянина іноземної держави; порядок розгляду запиту (клопотання) про передачу громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для відбування покарання в Україні; розгляд судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України; організація виконання покарання щодо переданої засудженої особи; повідомлення про зміну або скасування вироку суду іншої держави) можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу особи, до якої судом застосовано примусові заходи медичного характеру.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру має свої особливості, визначені у гл. 39 КПК. Окрім цього, відповідно до ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння знаходилася в стані неосудності. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла психічною хворобою, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Підставою для застосування примусових заходів медичного характеру до особи може бути також визнання її обмежено осудною.