Category Господарське право

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов\’язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов\’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Господарський суд вирішує господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України \”Про здійснення державних закупівель\”.

У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб\’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

 

Коментар:

1. Конституція України є найвищим правовим актом, яким визначені місце судової влади у системі органів державної влади, вимоги до порядку і умов її здійснення, засади організацїї судової системи і діяльності судів, основні положення про судоустрій. Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативного акта з погляду відповідності їх Конституції\’ України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституціїо України як акт прямої дії.

Господарські суди безпосередньо застосовують Конституцію України у таких випадках: 1) якщо зі змісту норм Конституції України не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; 2) якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції України, після цього суперечить їй; 3) якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів АРК, суперечить Конституції України; 4) якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 \”Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя\” встановлено положення, відповідно до якого у випадку, коли зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той закон, який грунтується на Конституції України та не суперечить їй.

Закон України \”Про судоустрій України\” визнав таким, що втратив чинність, Закон України від 4 червня 1991 р. \”Про господарські суди\”; визначив правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановив загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулювання інших питань судоустрою. Цим законом встановлено систему господарських судів та їх повноваження.

Господарські суди вирішують господарські справи також на підставі норм чинного законодавства. Так, частина норм господарського процесуального права міститься у Законі України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\”. Норми цього Закону передбачають особливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними щодо норм цього Кодексу.

При вирішенні спорів господарськими судами застосовується широке коло законів та інших нормативних актів, які вміщують окремі норми щодо провадження у господарських судах, зокрема про визначення підвідомчості спорів господарському суду (закони України від 7 лютого 1991 р. \”Про власність\”, від 16 квітня 1991 р. \”Про зовнішньоекономічну діяльність\” тощо).

Діяльність господарського суду регулюється і деякими нормами цивільно-процесуального та адміністративно-процесуального законодавства. Так, на підставі ст. 26 ЦПК України у випадку об\’єднання декількох пов\’язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші — господарському суду, всі вимоги підлягають розгляду в суді. Відповідно до п. 6 Перехідних та прикінцевих положень КАС України встановлюється підвідомчість адміністративних справ, що розглядаються господарськими судами, до початку діяльності місцевих (окружних) та апеляційних адміністративних судів. Такі справи підвідомчі господарським судам відповідно до ГПК України і вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України.

Коментована стаття наголошує також на тому, що господарські суди застосовують при вирішенні спорів міжнародні договори, згода на обов\’язковість яких надана Верховною Радою України.

Міжнародним договором України відповідно до Закону України від 29 червня 2004 р. \”Про міжнародні договори України\” є договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб\’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов\’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Статтею 19 зазначеного Закону встановлений порядок дії міжнародних договорів України на території України, відповідно до якої чинні міжнародні договори України, згода на обов\’язковість яких надана

Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

2. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Господарські суди повинні керуватися вимогами коментованої статті щодо вибору законодавства, яке має застосовуватися у вирішенні господарських спорів за участю іноземного підприємства, організації.

Зокрема, ч. 4 коментованої статті передбачено можливість застосування господарськими судами норм права інших держав у випадках, передбачених законом або міжнародним договором. Визначаючи право, якому підпорядковуються права та обов\’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту), господарським судам слід виходити з такого.

Вибір сторонами українського права, яке регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін.

У разі відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічної угоди щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як в міжнародних договорах, що відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві.

Такі норми містить, наприклад, Угода про порядок вирішення спорів, пов\’язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена державами — учасницями СНД у м. Києві 20 березня 1992 р., ст. 11 якої встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї держави — учасниці СНД на території іншої держави — учасниці СНД. За цими правилами, зокрема, права та обов\’язки сторін за договором визначаються законодавством країни — місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Якщо ж міжнародний договір не містить відповідної колізійної норми, яка має застосовуватися до спірних правовідносин, господарський суд повинен звернутися до колізійних норм внутрішнього цивільного законодавства. Наприклад, ст. 6 Закону України \”Про зовнішньоекономічну діяльність\” передбачено, що права та обов\’язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору або в результаті погодження, а за відсутності такого погодження, до зовнішньоекономічних договорів застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем, наймодавцем, ліцензіаром тощо.

Господарський суд, застосовуючи норми міжнародного договору, визначає дію цих норм у часі та просторі відповідно до вимог розділу 2 частини III Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р.

У застосуванні норм міжнародного договору господарський суд виходить з того, що тлумачення міжнародних правил здійснюється у порядку, визначеному розділом 3 частини III названої Конвенції.

Договори, що набрали чинності з моменту підписання їх Президентом України, публікуються у \”Відомостях Верховної Ради України\”, в газеті Верховної Ради України та у \”Зібранні діючих міжнародних договорів України\”.

Опублікування міжнародних договорів України у \”Зібранні діючих міжнародних договорів України\”, а також забезпечення їх офіційного перекладу державною мовою України здійснює Міністерство закордонних справ України (підпункт 14 п. 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого Указом Президента України від 3 квітня 1999 р. № 357/99, з подальшими змінами).

Міжнародні договори СРСР, що є обов\’язковими для України як його правонаступниці, опубліковано у Збірниках міжнародних договорів СРСР.

Судам слід мати на увазі, що порядок і терміни набрання чинності міжнародними договорами України визначаються такими договорами або в інший спосіб, узгоджений сторонами договору.

5. Відповідно до ч. 5 коментованої статті у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб\’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.

Звичаї у сфері зовнішньоекономічних зв\’язків у низці випадків тлумачаться міжнародними організаціями. Наприклад, розроблені Міжнародною торговою палатою Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів у редакції від 1993 р., Уніфіковані правила з інкасо у редакції від 1978 р., Офіційні правила тлумачення торговельних термінів \”Інкотермс\” у редакції від 2000 р.

Згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 \”Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб\’єкти підприємницької діяльності України\” розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб\’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати. Суб\’єкти підприємницької діяльності України пщ час укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) мають забезпечувати додержання вимог, передбачених зазначеними Уніфікованими правилами.

Згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 \”Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів\” зазначені правила можуть застосовуватися під час укладання суб\’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари.

Отже, господарський суд у вирішенні спору застосовує звичаї у сфері міжнародної торгівлі у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, або якщо угодою сторін передбачено застосування правил цих звичаїв.

6. Відповідно до ч. 6 коментованої статті господарським судам забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Так, Конституційний Суд України у пунктах 2, З резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 р. № 9-зп зазначив, що відмова суду у прийнятті позовної заяви, оформленої відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до Конституції України не може бути обмежене.

У випадку неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства господарські суди мають вирішувати спір за допомогою аналогії закону та аналогії права. Застосування аналогії закону можливе за таких умов: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії господарського права, тобто є господарськими правовідносинами; 2) вказані правовідносини не врегульовані господарським та цивільним законодавством; 3) існують норми, що регулюють подібні за змістом господарсько-правові відносини. Якщо використати аналогію закону для регулювання господарсько-правових відносин неможливо, наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини, то застосовується аналогія права. Аналогія права полягає у застосуванні загальних засад господарського та цивільного права, встановлених законодавством. Умови застосування аналогії права такі: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії господарського права; 2) зазначені правовідносини не врегульовані господарським та цивільним правом; 3) відсутні норми, що регулюють подібні за змістом правовідносини.