Category Господарське право

 

1. Суб\’єкт господарювання – юридична особа у випадках і порядку, передбачених законом, має право випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам.

2. Право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб\’єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.

3. Суб\’єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов\’язаних з його господарською діяльністю.

4. Суб\’єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування, мають право випускати інвестиційні сертифікати.

5. Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які посвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні (депозитні) сертифікати).

6. Фінансові установи, які створили фонд операцій з нерухомістю та здійснюють залучення коштів фізичних та юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла, мають право випускати сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

7. Суб\’єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі – боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов\’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

8. Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України, та охороняються.

9. Особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом.

Коментар:

1. Частина 1 статті в третій раз (див. коментар до ст. 143 та ст. 163 Кодексу) проголошує дозвіл для юридичних осіб випускати цінні папери, в коментованій статті це стосується лише двох видів цінних паперів – акцій і облігацій, а також придбавати ці види цінних паперів як юридичним особам, так і громадянам.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює дозвільний принцип випуску акцій і облігацій – їх емісія здійснюється лише після реєстрації у спеціальному органі державної влади – Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Порядок такої реєстрації на сьогодні визначається підзаконним актом – Положенням про порядок реєстрації випуску акцій, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26.04.2007 р. N 942. Слід врахувати, що емісія незареєстрованих цінних паперів є правопорушенням – кримінальним злочином – і тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 223 Кримінального кодексу України).

3. Частина 3 коментованої статті забороняє випуск акцій і облігацій підприємства для покриття збитків. Тут необхідно відмітити певну особливість. Звичайно, якщо в документах, що подаються до ДКЦПФР при реєстрації випуску цінних паперів (проспекті емісії тощо), суб\’єкт господарської діяльності – емітент зазначить мету випуску цінних паперів – покриття збитків, то ДКЦПФР має законні права відмовити в реєстрації зазначеного випуску. Однак на практиці непоодинокими є випадки, коли фінансова звітність емітента містить дані про наявність фінансових збитків, однак сам емітент у тих же документах зазначає мету випуску не як покриття збитків, а іншу – збільшення виробничих потужностей і т. д., і при цьому ДКЦПФР відмовляє в реєстрації випуску таких цінних паперів з вищеназваних мотивів. На нашу думку, така ситуація не є однозначною і потребує вирішення на законодавчому рівні.

4. Частини 4 – 7 коментованої статті носять лише декларативний характер і підтверджують право на випуск окремими суб\’єктами окремих видів цінних паперів, яке і без того закріплене в інших законах. Так, ч. 4 підтверджує право компаній з управління активами інститутів спільного інвестування випускати окремий вид цінних паперів – інвестиційні сертифікати. Таке право закріплене в Законі України \”Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)\”.

5. Частина 5 коментованої статті в імперативній формі вимагає від банківських установ, які здійснюють депозитні операції – приймають депозитні вклади та відкривають депозитні рахунки, видавати вкладникам цінні папери – депозитні (ощадні) сертифікати. Стаття 340 Кодексу також визначає характер депозитної операції саме як видачу цінного папера – депозитного сертифіката. Аналогічна норма міститься і в ст. 1065 ЦК. Хоча вона і не носить імперативного характеру, але комплексне її тлумачення разом з ч. 1 ст. 1059 ЦК також говорить про зобов\’язання банку видати вкладнику цінний папір. Однак, як показує практика, значна кількість банківських установ, приймаючи депозитні вклади, обмежується лише оформленням депозитного договору, не супроводжуючи його видачею цінного папера. На нашу думку, невидача депозитного сертифіката не робить відповідну депозитну угоду нікчемною (недійсною), проте дає підстави вважати, що банк не виконав усі свої зобов\’язання, передбачені чинним законодавством.

6. Частини 6 і 7 визначають право окремих суб\’єктів випускати сертифікати фонду операцій з нерухомістю та векселі. Правовий стан зазначених суб\’єктів та правовий режим відповідних цінних паперів визначається нормами спеціальних законів \”Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю\”, \”Про обіг векселів в Україні\”.

7. Частина 8 закріплює державну монополію на виготовлення цінних паперів та їх бланків лише на державних підприємствах, які мають ліцензію Міністерства фінансів України. Не може не викликати посмішку припис про те, що такі підприємства охороняються. Особливості реалізації цієї монополії регламентує підзаконний акт – Правила виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджені Міністерством фінансів України, Службою безпеки України та Міністерством внутрішніх справ України від 19.04.93 р.

8. Слід звернути увагу, що в цій статті законодавець сполучником \”або\” розділив самі цінні папери та їх бланки. Це дає підставу стверджувати, що будь-які бланки, в тому числі сертифікати цінних паперів, і не тільки вони не є уособленням самих цінних паперів: з точки зору законодавця це різні об\’єкти. Зазначена проблема має важливе як теоретичне, так і правозастосовче значення. При цьому на жаль, більшість дослідників не звертають на неї уваги. Чи не єдине в Україні її глибоке дослідження здійснено авторитетним фахівцем Ю. Смірнітським (див. \”Цінний папір як \”terra inkognita\” в українському праві…\” (\”Юридичний вісник України, 2005, N 1 – 2, а також \”Реестр акционеров как проблема?\” (\”Рынок ценных бумаг\”, N 11 – 12).

9. Остання частина коментованої статті відсилає до спеціального закону, який регламентує особливості випуску цінних паперів в бездокументарній формі. Таким законом є Закон України \”Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні\”.