Category Господарське право

 

1. Майново-господарські зобов\’язання, які виникають між суб\’єктами господарювання або між суб\’єктами господарювання і негосподарюючими суб\’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов\’язаннями.

2. Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб\’єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках – затверджувати типові договори.

3. Укладення господарського договору є обов\’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов\’язком для суб\’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов\’язковості укладення договору для певних категорій суб\’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб\’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб\’єктів, коли ці суб\’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

6. Суб\’єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв\’язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб\’єкти зобов\’язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов\’язкові умови таких договорів.

Абзац другий виключено.

Абзац третій виключено.

7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

 

Коментар:

 

1. Різновидом майново-господарських зобов\’язань є господарсько-договірні. Правова підстава виникнення останніх – господарський договір. Його специфіка обумовлюється тим, що він безпосередньо обслуговує виробництво та комерційний обіг, є основною юридичною формою організації економічних відносин, має майновий та оплатний характер. Хоча б однією із сторін такого договору повинен бути суб\’єкт господарювання (див. коментар до ст. 55 ГК України). З метою збалансування суспільних та приватних інтересів законодавством встановлюються спеціальні правила щодо підстав, порядку укладення, розірвання, змісту господарських договорів, може обмежуватися реалізація принципу свободи договору. ГК України не містить легального визначення поняття ні загального, ні господарського договору. Оскільки ці категорії співвідносяться між собою як загальне та особливе, можливо дати поняття господарського договору, спираючись на ст. 626 ЦК України, з урахуванням господарської специфіки.

Господарський договір – домовленість у визначеній законом формі суб\’єктів господарювання між собою або з не господарюючими суб\’єктами, суб\’єктами організаційно-господарських повноважень, громадянами, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов\’язків у сфері господарської діяльності.

2. Згідно з коментованою нормою Кабінет Міністрів України або уповноважені ним органи приймають типові договори шляхом затвердження, а примірні – способом рекомендації. Але і в першому, і в другому випадках йдеться про нормативно-правові акти з особливим способом викладення їх змісту – у виді договору, який додається до підзаконного акта або ж існує самостійно. Наприклад, примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні є додатком N 1 до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. N 363, а Типовий договір (контракт) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, в спеціальній (вільній) економічній зоні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.99 р. N 1199, є самостійним нормативним актом.

Органи виконавчої влади поділяються на центральні та місцеві. Бачиться, центральні органи виконавчої влади не потребують самостійного уповноваження з боку Кабінету Міністрів України у випадку, коли вони реалізують владні повноваження у формі нормотворчості в межах своєї компетенції, оскільки таке право надано їм згідно з законодавством, що регламентує їх діяльність.

Типові умови договору в силу їх імперативності є обов\’язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов\’язань і не підлягають зміні ними. Без додаткових узгоджень контрагенти приймають затверджені типовим договором права та обов\’язки.

Як виключення в типових договорах можуть визначатися умови, які мають бути узгоджені самими сторонами. Наприклад, розмір пені. Орієнтовні умови мають рекомендаційний характер, побудовані на принципі диспозитивності. Учасники господарського договору можуть брати їх за основу в цілому, в окремих частинах або ж визначати самостійно на власний розсуд. Примірний договір є бажаною правовою конструкцією (Примірний договір фінансового лізингу, затверджений наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 03.03.98 р. N 59).

Типові та примірні договори є нормативно-правовими актами, які приймаються Кабінетом Міністрів України та іншими органами державної виконавчої влади; у них в особливій формі, у виді умов договору (імперативних – в типових, диспозитивних – в примірних) викладено зміст правових норм. Тому типові та примірні умови договорів, які приймають підприємницькі об\’єднання, асоціації виробників товарів, реалізуються відповідно не до немайнової норми, а згідно зі ст. 630 ЦК України.

3. Господарські договори укладаються в обов\’язковому порядку: для виконання державного замовлення; за прямою вказівкою закону щодо обов\’язковості укладення договору (наприклад, публічний договір. Див. коментар до ч. 6 ст. 179 ГК України). Таке обмеження свободи договору покладається тільки на суб\’єктів господарювання або на органи державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГК України комерційне підприємство зобов\’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів. Порядок формування, розміщення та виконання державного замовлення для суб\’єктів господарювання визначається Законом України \”Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб\” від 22.12.95 р.

Принцип свободи договору розкривається у ст. 627 Цивільного кодексу України, а в Господарському кодексі України прямо не закріплений, хоча і відповідає загальним принципам господарювання, що містяться у ст. 6 ГК України (свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом, вільний рух контрагентів, товарів і послуг на території України або обмеження незаконного втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини).

4. Однією із форм реалізації принципу свободи договору є можливість самостійного визначення змісту договору його сторонами. При цьому контрагенти повинні враховувати вимоги імперативних норм щодо змісту договору, а також погоджувати всі істотні умови майбутнього договору. Відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов\’язань, інших умов господарських відносин, що не суперечать законодавству України.

Сторони можуть визначати зміст договору на підставі примірного або типового договору. В першому випадку цей договір можуть прийняти як державні органи, так і органи місцевого самоврядування, оскільки поняття \”орган управління\” у коментованій нормі не конкретизоване. У другому випадку – це Кабінет Міністрів або інший орган державної влади. При цьому вони повинні виконувати наступні правила: в примірних умовах сторони змінюють умови договору, заповнюють його зміст, а в типових – тільки конкретизують його умови без відступу від змісту типового договору.

Контрагенти можуть встановлювати договірні права та обов\’язки на підставі договору приєднання. Статтею 634 Цивільного кодексу України встановлено його ознаки:

– умови такої двосторонньої угоди визначаються тільки однією із сторін;

– узгодженню сторонами вони не підлягають;

– визначаються у формулярах або інших стандартних формах;

– приймаються іншою стороною шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Досить часто договори приєднання використовують підприємства, що займають монопольне становище на ринку, і сторона, яка приєднується, є більш слабкою порівняно з таким монополістом. З метою захисту слабкої сторони ч. 2 ст. 634 Цивільного кодексу України надає право стороні, яка приєдналася до договору, вимагати розірвання або зміни договору, якщо цей договір позбавляє сторону прав, які вона звичайно мала, виключає чи обмежує відповідальність іншої сторони за порушення зобов\’язань або містить інші, явно обтяжливі для сторони, що приєдналася, умови. Така можливість, за приписом ч. 3 ст. 634 Цивільного кодексу України, безумовно відсутня у сторони, що вступила у договірні відносини з метою здійснення підприємницької діяльності.

5. Обов\’язок виконувати державне замовлення у суб\’єкта господарювання виникає після укладення державного контракту. Останній укладається тільки на підставі державного замовлення, а тому зміст такого договору повинен йому відповідати. Більш детально про особливості укладення господарських договорів за державним замовленням див. у коментарі до ст. 183 Господарського кодексу України.

6. Господарський кодекс України не визначає поняття публічного договору, але ст. 178 ГК України розкриває поняття публічних зобов\’язань суб\’єктів господарювання. За ст. 633 Цивільного кодексу України публічний договір – це договір, за яким одна сторона – підприємець взяла на себе обов\’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв\’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Ознаки публічного договору:

– умови такого правочину встановлюються однакові для всіх споживачів (єдиний виняток – надання пільг окремим їх категоріям за законом);

– не повинні в укладенні публічного договору надаватися переваги одній особі перед іншими (виняток – випадки, передбачені в законі), відмовляти в цьому за наявності можливостей задовольняти попит;

– актами законодавства можуть бути встановлені правила, обов\’язкові для сторін при укладенні й виконанні публічного договору;

– обмежений склад його суб\’єктів;

– певна сфера застосування.

Сторона, яка протистоїть підприємцю у публічних зобов\’язаннях, – \”кожен, хто до нього звертається\” (ч. 1 ст. 178 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України). Таким чином, це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які звертаються за придбанням товарів, робіт, послуг із будь-якою метою. Контрагентом є суб\’єкти господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність у публічній сфері з метою отримання прибутку та є професіоналами у цій галузі господарської діяльності.

Сфера застосування публічного договору визначається характером підприємницької діяльності і не обмежується їх переліком, встановленим ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв\’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування). Окремими спеціальними законодавчими актами також може окреслюватися сфера застосування публічного договору. Так, ст. 24 Закону України \”Про електроенергетику\” від 16.10.97 р. встановлює, що енергопостачальники, які постачають електричну енергію на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, розташованому на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії. За відмови енергопостачальника укласти договір на постачання електричної енергії споживач вправі звернутися до господарського суду із заявою про спонукання до укладення такого договору (лист Вищого арбітражного суду України \”Про Закон України \”Про електроенергетику\” від 25.02.98 р.).

У разі порушення права споживача на укладення публічного договору суб\’єкт господарювання має відшкодувати збитки, завдані такою відмовою.

7. Загальні правила укладення договорів передбачені ст. 638 – 650 Цивільного кодексу України і застосовуються вони з урахуванням вимог ст. 181 – 187, ст. 264 – 376 Господарського кодексу України, які стосуються господарських договорів у цілому та їх окремих видів зокрема. Спеціальний порядок укладення господарського договору певного виду може визначатися спеціальними законами: Законом України \”Про концесії\” від 16.07.99 р. N 997; Законом України \”Про страхування\” від 07.03.96 р. N 85; Законом України \”Про оренду державного та комунального майна\” від 10.04.92 р. N 2269; Законом України \”Про фінансовий лізинг\” від 16.12.97 р. N 723.