Науково-практичний коментар до ст. 221 Господарського кодексу України
Стаття 221. Прострочення кредитора
1. Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов\’язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов\’язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов\’язання перед кредитором.
2. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.
3. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.
Коментар:
1. Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов\’язання, у двох випадках:
– якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником;
– якщо він не виконав дій, які передбачені законом, іншими правовими актами або випливають із змісту зобов\’язання і до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов\’язання перед кредитором. Дії, які повинен був вчинити кредитор для прийняття від боржника виконання його зобов\’язання, можуть бути передбачені законом, договором або випливати із суті самого зобов\’язання. Наприклад, якщо договором купівлі-продажу передбачено, що покупець приймає товар в місці знаходження продавця та вивозить його власним транспортом, нез\’явлення покупця до продавця та незабезпечення вивозу товару можуть розцінюватися як прострочка кредитора.
2. Юридичні наслідки прострочення кредитора полягають у тому, що боржник має право вимагати від нього відшкодування завданих простроченням збитків. Підставою звільнення кредитора від відповідальності в цьому випадку може бути лише те, що прострочення було допущено в силу обставин, за які ані кредитор, ані особи, на яких було покладено здійснення дій по прийняттю від боржника зобов\’язання, не відповідають. Обов\’язок доведення наявності відповідних обставин покладається на кредитора, що допустив прострочення.
3. Частиною 3 коментованої статті надається право сторонам у разі допущення кредитором прострочення виконання зобов\’язання прийняти спільне рішення про відстрочення такого виконання на термін прострочення кредитора. Таке рішення повинно бути зафіксоване у письмовій формі шляхом внесення відповідних змін до договору або шляхом укладення окремої угоди між сторонами.