Category Господарське право

1. Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

2. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу.

3. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

4. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

5. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, – вимагати повернення сплаченої суми.

6. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

7. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

8. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов\’язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, – протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Коментар:

1. Особливу увагу ГК України приділяє якості продукції, яка є предметом договору поставки. Свідченням цього є вісім частин коментованої статті, які регламентують вимоги законодавця до якості товарів, що поставляються. Це пов\’язано з тим, що лише якісна продукції дозволяє використовувати товар за цільовим призначенням та забезпечує безпечне його споживання. Якість продукції – це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійності, довговічність, економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів.

Частина 1 коментованої статті дозволяє сторонам визначати якість продукції, що поставлятиметься. Однак така диспозитивність стосується лише встановлення більш високих вимог до якості товарів, аніж вони визначені стандартами, технічними умовам, іншою технічною документацією, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразками (еталонами).

Стандарт відповідно до Закону України \”Про стандартизацію\” – це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов\’язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.

Стандарти, згідно з указаним законом, поділяються на міжнародні, регіональні та національні. Міжнародний та регіональний стандарти – стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації. Національні стандарти – державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та доступні для широкого кола користувачів.

Правові та економічні основи систем стандартизації (діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар\’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву) визначає також Декрет Кабінету Міністрів України \”Про стандартизацію і сертифікацію\” від 10.05.93 р. Зокрема, Декретом визначені державні стандарти України, галузеві стандарти, стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок, стандарти підприємств.

Державні стандарти України розробляються на організаційно-методичні та загальнотехнічні об\’єкти, а саме: науково-технічна термінологія, технічна документація, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин; на вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструмент, деталі кріплення тощо); на складові елементи народногосподарських об\’єктів державного значення (банківсько-фінансова система, транспорт, зв\’язок, енергосистема, охорона навколишнього природного середовища, оборона тощо); на продукцію міжгалузевого призначення; продукцію для населення та народного господарства. Державні стандарти України затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання, а державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів – спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з будівництва та архітектури. Державні стандарти України можуть містити обов\’язкові (підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, суб\’єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів) та рекомендовані вимоги. До обов\’язкових належать вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров\’я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність; положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції. Рекомендовані вимоги державних стандартів України підлягають безумовному виконанню, лише якщо: це передбачено чинними актами законодавства; ці вимоги включено до договорів поставки продукції; постачальником продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам. Слід зауважити, що Декрет прирівнює до державних міждержавні стандарти, передбачені Угодою про проведення узгодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною у м. Москві 13.03.92 р., а також Республіканські стандарти Української РСР до їх заміни чи скасування.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляються в разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

Під технічними умовами Закон України \”Про стандартизацію\” розуміє документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом. Вказаний вище Декрет КМ України визначає, що технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання.

При визначенні якості товарів, що поставляються, сторони повинні орієнтуватися окрім стандартів та технічних умов і на зразки (еталони) відповідної продукції чи виробу, а також на іншу технічну документацію, яка встановлює вимоги до їх якості (наприклад, на товарознавчі довідники, кодекс усталеної практики).

2. Відповідно до ч. 2 ст. 268 ГК України сторони поставки обов\’язково повинні зазначити в договорі номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, які поставляються. Ця вимога стосується, як правило, державних стандартів, а також технічних умов, які є частиною державних стандартів, оскільки вони згідно з Декретом КМ України \”Про стандартизацію і сертифікацію\” публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою, у зв\’язку з чим суб\’єкти господарювання мають можливість з ними ознайомитися. Що стосується іншої технічної документації, яка не публікована в загальнодоступних виданнях, але визначає вимоги до якості товару, що є предметом постачання, то законодавець додатково зобов\’язує постачальника додавати відповідні копії документації до примірника договору покупця. Такий обов\’язок у постачальника виникає лише на підставі вимоги покупця, в іншому випадку таке додавання копій є жестом доброї волі постачальника.

3. За загальним правилом, суб\’єкти господарювання укладаючи договори на постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, зазначають вимоги щодо якості товарів, оскільки для покупця це є чи не найосновнішою умовою поставки. У таких випадках постачальник зобов\’язаний поставити товар покупцю саме тієї якості, яка була визначена в договорі.

Однак досить часто при укладенні договорів, особливо при поставках продовольчих виробів суб\’єктам роздрібної торгівлі, сторони не зазначають вимог щодо якості товарів. Відсутність таких вимог, безумовно, може негативно відобразитися на інтересах покупця та дає можливість для зловживань з боку постачальника. У зв\’язку з цим надзвичайно цінною є ч. 3 ст. 268 ГК України, яка визначає, що якість товару в договорах, у яких відсутні умови щодо їх якості, визначається відповідно до мети договору або ж до звичайного рівня якості для предмета договору чи до загальних критеріїв якості. Вказана норма сформульована таким чином, що складається враження, начебто постачальник може самостійно визначити, поставляти йому товар, який за якістю відповідає меті договору, або ж товар, який відповідає звичайному рівню якості товару, що постачається, загальним критеріям якості. У таких ситуаціях варто скористатися положенням ч. 2 ст. 673 ЦК України, яке визначає: якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Таким чином, якщо постачальник за договором поставки був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, він повинен передати покупцеві товар такої якості, яка забезпечить його придатність для використання відповідно до цієї мети. І лише якщо постачальник не був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, він має право поставити товар відповідно до звичайного рівня якості для предмета договору чи відповідно до критеріїв якості.

4. У частині 4 коментованої статті законодавець визначив обов\’язок постачальника засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом. Під товаросупровідними документами розуміють документи, що прямують разом з товарами й містять дані про товари, що переміщуються транспортним засобом. До основних товаросупровідних документів, зокрема, належать вантажна митна декларація, товарно-транспортна накладна, рахунок-фактура, відвантажувальна специфікація, пакувальний лист, комерційний рахунок тощо.

Зазначені товаросупровідні документи, якщо сторони не погодили іншого в договорі, надсилається разом з товаром, що поставляється.

5. Постачальник згідно з договором поставки зобов\’язаний поставити товар, якість якого повинна бути не нижче якості, яка вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном). Частиною 5 коментованої статті передбачено наслідки постачання товарів більш низької якості, ніж якість, яка вимагається технічною документацією щодо конкретного виду продукції чи виробів. Зокрема, законодавець надає право покупцю відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем – вимагати повернення сплаченої суми. Зазначене право покупця є безумовним і не залежить від того, підлягають недоліки поставлених товарів усуненню чи ні.

Слід зауважити, що покупець може і не скористатися своїм правом відмови від прийняття і оплати товарів, а вимагати відповідного зменшення їх вартості, оскільки така можливість передбачена ст. 678 ЦК України та не заборонена нормами ГК України. Водночас слід зауважити, що стандартами, технічними умовами передбачені такі вимоги до товару, які забезпечують можливість його функціонального використання, а тому прийняття товарів нижчої якості, аніж визначені нормативними документами, повинно здійснюватися суб\’єктами господарювання у виключних випадках.

6. Частина 6 ст. 268 ГУ України присвячена правовому регулюванню відносин, що виникають внаслідок поставки товарів з недоліками, які можуть бути усунені в місці їх поставки, тобто без повернення їх постачальнику. Відповідно до ст. 1 Закону України \”Про захист прав споживачів\” недолік – це будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред\’являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Отже, якщо покупцем буде виявлена будь-яка невідповідність поставленої продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договору і така невідповідність може бути усунена без повернення товарів постачальнику, він має право або вимагати усунення недоліків у місцезнаходженні товарів, або усунути їх своїми засобами. В останньому випадку кошти, витрачені покупцем на усунення недоліків, повинні бути відшкодовані постачальником.

7. Частина 7 коментованої статті є, по суті, продовженням ч. 5 та визначає можливу реакцію покупця у випадку поставлення товару, який відповідає стандартам або технічним умовам, але є більш низького сорту, ніж було обумовлено договором. Такі ситуації непоодинокі, оскільки суб\’єкти господарювання за умови ринкової конкурентної економіки ставлять значно більші вимоги до якості продукції, аніж вони визначені у стандартах та технічних умовах, велика кількість яких нам залишилася у спадок ще від радянської системи. Отже, продавець може вибрати одну з двох можливостей, передбачених законодавцем: прийняти товари, однак з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і, відповідно, оплати поставлених товарів.

8. Відмова покупця від товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, породжує для постачальника додатковий обов\’язок розпорядитися товарами. Частиною 8 ст. 268 ГК України встановлено строк, протягом якого постачальник повинен розпорядитися не належної якості товарами, а саме в загальний десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, – за 24 години з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Такі строки обумовлені тим, що знаходження товарів у покупця може створювати останньому чимало незручностей, а товари, що швидко псуються, як правило, вимагають ще й чималих затрат на їх зберігання.

Врегульовує законодавець і ситуацію, коли постачальник (виробник) у зазначений вище строк не розпорядиться товарами. У такому випадку покупець (одержувач) наділений правом реалізувати товари на місці або повернути виробникові. Що стосується товарів, які швидко псуються, то вони підлягають реалізації на місці в усіх випадках. Законодавцем не встановлено, що повинен робити покупець з коштами, які він одержить від реалізації товарів, якими постачальник не розпорядився у встановлені строки. Вважаємо, що в таких випадках доцільним є застосування ч. 3 ст. 690 ЦК України, відповідно до якої витрати покупця у зв\’язку із зберіганням товару, його реалізацією або поверненням продавцеві підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві за вирахуванням сум, що належать покупцеві.