Category Господарське право

1. Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі – виробник) зобов\’язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі – контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов\’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися:

види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

обов\’язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Коментар:

1. Договір контрактації є традиційною формою закупівлі сільськогосподарської продукції ще з радянських часів.

Частиною 1 коментованої статті передбачено, що договір контрактації укладається при здійсненні державної закупівлі сільськогосподарської продукції на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

Визначення поняття державного замовлення міститься в Законі України \”Про поставки продукції для державних потреб\”, згідно з яким це – засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) продукції серед підприємств, організацій та інших суб\’єктів господарської діяльності України всіх форм власності (ст. 1). Але слід враховувати, що особливості відносин, які виникають у зв\’язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, регулюються окремими актами законодавства України (п. 4 ст. 1 вищезазначеного Закону). Тобто при регулюванні відносин щодо закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб не можуть бути застосовані положення зазначеного Закону.

Правові та економічні засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів регулюються на сьогодні Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 р. N 921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 р. N 1017).

Державна закупівля – це придбання товарів, робіт і послуг за державні кошти в установленому цим Положенням порядку (п. 2 Положення). Закупівля відбувається на торгах (тендерах), що забезпечує конкурентний відбір учасників з метою визначення переможця таких торгів. Слід звернути увагу, що Положення застосовується всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше ніж 100 тис. гривень, а робіт – 300 тис. гривень. Одночасно дія Положення не поширюється на закупівлі товарів, робіт і послуг, які у зв\’язку з їх спеціальним призначенням становлять державну таємницю, та закупівлі товарів і послуг, які здійснюються підприємствами оборонно-промислового комплексу, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. Ці відносини регулюються Законом України \”Про державне оборонне замовлення\”. Крім того, загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву встановлюються Законом України \”Про державний матеріальний резерв\”.

У теперішній час обсяг здійснення державних закупок сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємств значно зменшився. Пов\’язано це насамперед із зміною самого порядку формування та поповнення державних ресурсів. Так, зокрема, Концепцією розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції, схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.97 р. N 848, передбачено, що формування обсягів закупівель сільськогосподарської продукції за державним замовленням, у тому числі для державного резерву, здійснюватиметься тільки на біржовому товарному ринку (через мережу аграрних бірж) шляхом укладення спотових і форвардних контрактів відповідно до порядку проведення біржових торгів на визначених умовах розрахунку (п. 2 розд. III). Крім того, після набрання чинності з 01.01.2005 р. Закону України \”Про державну підтримку сільського господарства України\” формування державного продовольчого резерву з метою підтримки належного рівня продовольчої безпеки було покладено на Аграрний фонд (п. 9.3.1 ст. 9.3), який здійснює товарні або фінансові інтервенції на організованому аграрному ринку України.

У літературі звертається увага щодо недоцільності запровадження формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції виключно через біржовий ринок. Адже за допомогою договору контрактації можна було б: надавати підтримку дрібним сільгосптоваровиробникам; вирішувати питання реалізації виробленої продукції для всіх сільгосппідприємств, забезпечуючи їм гарантований збут виробленої продукції; впливати на ціноутворення на сільськогосподарську продукцію\”.

Тим більше в сучасних умовах формування обсягів зерна державного продовольчого резерву здійснюється Аграрним фондом шляхом укладення угод купівлі-продажу на аграрній біржі (ст. 13 Закону України \”Про зерно та ринок зерна в Україні\”). Крім того, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 794 \”Про невідкладні заходи щодо зменшення негативного впливу посухи та забезпечення формування ресурсів зерна врожаю 2007 року\” придбання продовольчого зерна для закладення до державного матеріального резерву повинно здійснюватися також шляхом укладення на акредитованих біржах договорів купівлі-продажу та форвардних контрактів (п. 8). Регіональні ресурси зерна формуються шляхом укладення угод на акредитованих біржах за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в межах визначених ними обсягів (ст. 17 вищезазначеного Закону).

З метою виведення цукрової галузі з кризи в Україні запроваджено особливий режим регулювання ринку цукру, який здійснюється шляхом квотування його виробництва та реалізації на підставі Закону України \”Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру\”. Обсяги виробництва цукру, що поставляється на внутрішній ринок України, обмежуються квотою \”А\”. Обсяги виробництва цукру, що призначений для поставок за межі України з метою виконання зобов\’язань держави за міжнародними договорами, обмежуються квотою \”В\”.

Державні закупки цукру у цукрових заводів здійснюються за договором контрактації, який укладається між сільськогосподарським підприємством, що вирощує цукрові буряки, та цукрозаводом. Типові умови господарських договорів між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб\’єктами бурякоцукрового комплексу незалежно від форми власності щодо вирощування та закупівлі цукрових буряків для виробництва цукру квоти \”А\” затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 13.05.2005 р. N 201 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25.07.2005 р. за N 795/11075.

Закупівля м\’ясо-молочної продукції переробниками (м\’ясокомбінатами, молокозаводами), заготівельними та іншими організаціями безпосередньо у її виробників також здійснюється переважно за договорами контрактації.

Контрактація є самостійним договором. Але, згідно з Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ), договір контрактації визнається різновидом купівлі-продажу (гл. 54). Тому до згаданого договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором та законом (п. 2 ст. 713 ЦКУ). Норми Господарського кодексу України (далі – ГКУ) (ст. 272 – 274) є спеціальними відносно норм ст. 713 ЦКУ, адже згідно з останніми контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише державні підприємства, а й інші суб\’єкти господарювання різних форм власності. Таким чином, норми ГКУ мають переважне значення в регулюванні відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень, в усіх інших випадках, а також якщо спеціальним законом або договором не врегульовано окремі питання укладення договорів контрактації сільськогосподарської продукції, – мають застосовуватися положення ЦКУ.

2. Цей договір є оплатним, взаємним, консенсуальним.

У частині 2 коментованої статті визначено взаємні зобов\’язання виробника сільськогосподарської продукції та контрактанта за договором контрактації, який укладається на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Виробник зобов\’язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі – контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, в кількості, асортименті, що передбачені договором. У свою чергу контрактант зобов\’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

За ЦКУ договір контрактації сільськогосподарської продукції визначається як такий, за яким виробник сільськогосподарської продукції зобов\’язується виробити визначену ним сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов\’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ч. 1 ст. 713).

На перший погляд ці два визначення дуже схожі між собою. Але в літературі звертається увага на ряд суттєвих розходжень у них. Так, за ЦКУ сільськогосподарська продукція передається виробником у власність контрактантові (визначеному ним іншому одержувачу), а в ГКУ про це нічого не зазначається. У ГКУ акцентується увага на обов\’язку контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, а в ЦКУ подібна норма відсутня. За ГКУ контрактанти – лише певні особи (юридичні), за ЦКУ – їх коло не визначено. Крім того, за ГКУ договір укладається для державних закупок продукції, за ЦКУ – така вимога не обов\’язкова. Також ЦКУ передбачено, що законом можуть бути встановлені особливості регулювання укладення і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (п. 3 ст. 713 ЦКУ).

Специфіка договору контрактації полягає в тому, що:

1) він є замовленням держави сільськогосподарському виробнику на відповідну продукцію;

2) його предметом може бути лише сільськогосподарська продукція, якої, як правило, на момент укладення договору не існує в натурі. Вона по мірі дозрівання культур або вирощування тварин буде поступово за календарним графіком передаватися контрактанту згодом, після укладення договору, в погоджених кількості, асортименті та якості та з дотриманням інших умов договору. Слід зазначити, що така продукція має бути обов\’язково одержана в господарстві виробника і може передаватися контрактанту в сирому виді або після первинної обробки.

Визначення сільськогосподарської продукції міститься в ряді нормативно-правових актів, зокрема в Законах України \”Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004 років\”, \”Про податок на додану вартість\” тощо. Згідно з Законом України \”Про державну підтримку сільського господарства України\”, сільськогосподарська продукція – це товари, які підпадають під визначення 1 – 24 груп Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 2 п. 2.15), затвердженого Законом України \”Про Митний тариф України\”;

3) сторонами договору контрактації є виробник сільськогосподарської продукції і заготівельник (контрактант). Контрактантами виступають заготівельні (закупівельні) або переробні підприємства, організації, а також фізичні особи – підприємці. Замовниками (контрактантами) сільськогосподарської продукції за державними контрактами виступають організації, на які у встановленому порядку покладено функції державної закупівлі, заготівлі сільськогосподарської продукції (державні органи або спеціально уповноважені на це підприємства (установи), яким надані такі повноваження і виділені кошти з державного бюджету). Що ж стосується іншої сторони, то загальне поняття сільськогосподарського товаровиробника наведено у Законі України \”Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004 років\”, згідно з яким це – фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією (ст. 1). Але це не єдине визначення зазначеного поняття, яке існує в законодавстві. Таким чином, ним можуть бути суб\’єкти різних організаційно-правових форм (сільськогосподарські виробничі кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державні підприємства, фермерські господарства тощо), а також особисті селянські господарства, які не мають статусу юридичної особи.

4) на контрактанта покладаються певні обов\’язки щодо сприяння товаровиробнику у виробництві сільськогосподарської продукції. Так, Типовими умовами господарських договорів між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб\’єктами бурякоцукрового комплексу незалежно від форми власності щодо вирощування та закупівлі цукрових буряків для виробництва цукру квоти \”А\” передбачено, що замовник (контрактант) цукрових буряків зобов\’язується: брати безпосередню участь в організації сировинної зони цукрового заводу, в раціональному розміщенні посівів цукрових буряків у сівозмінах; для вирощування цукрових буряків надати виробнику в рахунок авансу матеріальні та фінансові ресурси (за домовленістю) тощо. Крім того, незалежно від умов договору контрактант зобов\’язаний забезпечити за погодженим графіком приймання та розвантаження продукції за свій рахунок (п. 3.2). Таким чином, держава стимулює укладення зазначених договорів;

5) для договорів контрактації, як правило, встановлюється авансовий порядок оплати отриманої продукції. Сторони зобов\’язані визначити в договорі розмір такого авансу і терміни його виплати. Так, в рахунок авансу товаровиробнику можуть передаватися визначені матеріальні та фінансові ресурси для виробництва сільськогосподарської продукції;

6) прийняття до виконання державного замовлення на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції посилює юридичну відповідальність товаровиробника за виконання замовлення з виробництва продукції, за своєчасне і неухильне виконання умов договору, а контрактанта – за своєчасне прийняття виробленої продукції, в кількості і за умов, передбачених договором, що встановлено ст. 274 ГКУ.

Крім того, в літературі виділяються і наступні ознаки договору контрактації: у ньому може передбачатися надання матеріально-технічних та інших ресурсів сільгоспвиробникам, необхідних для виготовлення такої продукції; такому договору притаманна спеціальна процедура укладення; ціноутворення на продукцію, що закуповується за ним, відрізняється від ціноутворення на цю продукцію, при укладенні інших видів договорів18.

3. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто домовленості зі всіх обов\’язкових (істотних) умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ст. 180 ГКУ). Таким чином, вимоги до змісту договору контрактації сільськогосподарської продукції, передбачені частиною 3 коментованої статті, є його істотними умовами.

Вид (асортимент) сільськогосподарської продукції, що підлягає закупівлі, визначається в договорах відповідно до державного контракту, а в разі його відсутності – за домовленістю сторін. Обов\’язковою умовою є якість (сортність) такої продукції, адже вона має відповідати стандартам або технічним умовам, для неї встановленим. Так, зокрема виробник цукрових буряків зобов\’язується продавати цукровим заводам цукрові буряки, що відповідають вимогам ДСТУ 4327:2004 \”Коренеплоди цукрових буряків для промислового перероблення. Технічні умови\”. Для виготовлення спеціальних продуктів дитячого харчування молокопереробні підприємства приймають екологічно чисте молоко відповідно до ДСТУ 3662-97 \”Молоко коров\’яче незбиране. Вимоги при закупівлі\”. Недоброякісність (невідповідність обумовленій сортності) переданої продукції є підставою для відмови контрактанта цілком або частково від такої продукції, або для вимоги щодо зменшення ціни продукції відповідно до ст. 708 ЦКУ, тобто для прийняття її за дійсною ціною, котра відповідає якості цієї продукції.

Кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника, визначається також у договорах відповідно до державного контракту, а в разі його відсутності – за домовленістю сторін. У договорі повинно бути зазначено кількість продукції, яку буде продано у сирому і переробленому виді.

У договорі контрактації зазначаються ціна за одиницю виміру продукції, загальна сума договору. Відповідно до змісту ст. 632 ЦКУ зміна ціни після укладення договору дозволяється лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Ціна на сільськогосподарську продукцію, що поставляється, не може змінюватися угодою сторін, якщо договір укладено на підставі державного контракту, яким передбачена ціна. Вступаючи в такі договірні відносини, виробник погоджується з умовами держконтракту. На продукцію, що закуповується не в рахунок держконтракту чи понад нього, сторони можуть установити інші ціни своєю угодою19. Крім того, на деякі види сільськогосподарської продукції державою встановлюються мінімальні ціни. Так, ціни на кондиційні цукрові буряки в заліковій вазі для виробництва цукру квоти \”А\” обумовлюються в договорі, але не можуть бути нижче мінімальної ціни, установленої чинними нормативно-правовими актами України20.

Порядок і умови доставки: за договором контрактації; за загальним правилом; вивезення, експедирування й розвантаження продукції провадяться контрактантом або за його рахунок. Але на практиці контрактант найчастіше не здійснює вивезення продукції від виробника власними силами. Сторони в договорах встановлюють один із наступних порядків вивезення (або використовують їх у сукупності стосовно окремих обсягів закуповуваної продукції): 1) контрактант приймає продукцію безпосередньо у виробника; 2) контрактант приймає продукцію на своїх приймальних пунктах; 3) виробник безпосередньо доставляє продукцію третім особам за вказівкою контрактанта. Окремо в договорі має бути зазначена кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника. Ця умова є істотною для договору21.

Строки здачі зазначають у договорах з урахуванням пори дозрівання культур, умов виробництва, переробки і зберігання певного виду сільськогосподарської продукції. Щодо окремих видів сільськогосподарської продукції, зокрема продуктів рослинництва, загальні строки можуть змінюватися й уточнюватися з урахуванням кліматичних умов даного року збирання врожаю. Невід\’ємною частиною договору є погоджені сторонами графіки доставки, що конкретизують терміни здачі продукції. Днем виконання господарством зобов\’язань за договором вважається дата складення приймально-здавального документа22.

Коментованою статтею передбачено обов\’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства. Так, контрактант зобов\’язаний прийняти від виробника всю пред\’явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі (ч. 2 ст. 273 ГКУ). Крім того, сприяти виробнику в придбанні сільськогосподарських машин, мінеральних добрив тощо; забезпечувати виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції у кількості, порядку та строки, передбачені договором (ч. 4 ст. 273 ГКУ).

Майнова відповідальність є обов\’язковою умовою договору контрактації, яка настає у разі невиконання сторонами взятих на себе договірних зобов\’язань (див. коментар до ст. 274 ГКУ).

У коментованій статті міститься посилання на Типові договори контрактації сільськогосподарської продукції, затверджені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На теперішній час такі договори, на жаль, не розроблені. Слід зазначити, що їх прийняття дозволило б урахувати особливості поставки державі окремих видів тваринницької і рослинницької продукції, а також сприяло б укладенню зазначених договорів.