Category Господарське право

1. Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

2. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника.

3. Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов\’язком для сторін договору.

4. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень.

5. Кількість енергії, недоодержаної у попередні періоди з вини енергопостачальника, підлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергію не вибрано абонентом або недоодержано ним для обігрівання у зв\’язку зі сприятливими погодними умовами, поповнення недоодержаної енергії здійснюється за погодженням сторін.

6. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

7. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

8. У разі якщо абонент має власне енергоджерело і відпускає енергію в мережі енергопостачальника, допускаються розрахунки за сальдо взаємно одержаної енергії.

 

Коментар:

 

1. При застосуванні коментованої статті слід враховувати положення ЦК України, що містять визначення категорій \”кількість\” та \”якість\”, а також положення інших нормативних актів, що стосуються цієї ж термінології та також підлягають застосуванню до відносин, які регулюються коментованою статтею. Так, згідно зі ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі у відповідних одиницях виміру або в грошовому вираженні. Ця ж стаття встановлює, що умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару містяться у ст. 670 ЦК України. Так, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором, покупець зобов\’язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором, він зобов\’язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Стаття 673 ЦК України містить положення щодо якості товару. Відповідно до цієї статті продавець, зокрема, повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець зобов\’язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. Якість товару підтверджується в порядку, що встановлюється законодавством України про стандартизацію, зокрема у порядку, що встановлений Законом України \”Про підтвердження відповідності\” від 17.05.2001 р. N 2406-III (з відповідними змінами).

2. Частина 1 коментованої статті використовує термін \”пріоритетні державні потреби\”. Визначення цього терміна міститься в абз. 1 ст. 1 Закону України \”Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб\” від 22.12.95 р. N 493/95-ВР (з відповідними змінами). Згідно з ним – це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв\’язання найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Абзац 3 цієї ж статті встановлює, що потреба в товарах, роботах і послугах, необхідних для забезпечення виконання регіональних цільових програм (поставки продукції для регіональних потреб), визначається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до положень цього Закону.

3. Частина 3 коментованої статті містить посилання на державні стандарти та технічні умови. Основу законодавства, що стосується правового статусу стандартів, складають Закон України \”Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності\” від 01.12.2005 р. N 3164-IV (з відповідними змінами), Закон України \”Про підтвердження відповідності\” від 17.05.2001 р. N 2406-III (з відповідними змінами), Закон України \”Про стандартизацію\” від 17.05.2001 р. N 2408-III (з відповідними змінами), Закон України \”Про акредитацію органів з оцінки відповідності\” від 17.05.2001 р. N 2407-III, Декрет Кабінету Міністрів України \”Про стандартизацію і сертифікацію\” від 10.05.93 р. N 46-93 (з відповідними змінами).

Так, Закон України \”Про стандартизацію\” містить такі визначення стандарту та технічних умов. Стандарт – документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов\’язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги. Технічні умови – документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

4. Частина 6 коментованої статті містить посилання на законодавство України, що стосується порядку встановлення цін та тарифів. Основу такого законодавства складає Закон України \”Про ціни і ціноутворення\” від 03.12.90 р. N 507-XII (з відповідними змінами). Згідно зі ст. 6 цього Закону в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Стаття 9 цього Закону встановлює, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

У сфері електропостачання ціни та тарифи на електропостачання встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України, яка діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 14.03.95 р. N 213/95.

Відповідно до своїх повноважень Комісія затвердила Порядок розрахунку єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України (постановою НКРЕ від 26.08.2005 р. N 707). Іншою постановою – від 22.01.2001 р. N 47 – ця ж Комісія затвердила Порядок формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом.