Науково-практичний коментар до ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України
Стаття
44. Повноваження представника в суді
1. Представник, який має
повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він
представляє, усі процесуальні дії,
що їх має право вчиняти ця особа.
2. Обмеження повноважень
представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому
довіреності.
3. Підстави і порядок
припинення представництва за довіреністю визначаються статтями 248 – 250
Цивільного кодексу України.
4. Про припинення
представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю мас бути
повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у
судовому засіданні.
5. У разі відмови представника від наданих йому
повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.
1. Коментована стаття докорінно
змінила порядок визначення повноважень договірного
представника. Згідно з ЦПК 1963 р; повноваження
представників підтверджувалися відповідно загальним або спеціальним дорученням. Якщо в суд представлено тільки загальне доручення, то представник від імені особи,
яку він представляє, міг вчинити всі
процесуальні дії, крім передачі справи до третейського суду, повної або
часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета
позову (матеріально-правової вимоги),
укладення мирової угоди, передоручення, оскарження рішення суду, пред\’явлення виконавчого листа до
стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Якщо
сторона, що представляється, або третя особа довіряли своєму представнику
здійснення будь-яких з перелічених
вище повноважень, вони повинні були видати представнику таке доручення, у якому це спеціально застережено. Тому таке доручення і прийнято було називати спеціальним.
Частина 1
коментованої статті, навпаки, визначає, що загальне доручення означає наявність у представника права вчиняти від імені
особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти
зазначена особа, тобто і відмовитись від позову, і визнати позов, і укласти мирову угоду і ін. А
якщо особа, що представляється, не
довіряє вчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна
зробити відповідні застереження у довіреності.
Необхідність такої різкої зміни порядку підтвердження повноважень, як
уявляється, сумнівна, оскільки для цього потрібен більш високий рівень
правосвідомості осіб, що представляються, і,
можливо, більш високий рівень відповідальності представників, аби
уникнути можливих зловживань.
2. Коментована
стаття передбачає також можливість припинення договірного представництва, обмеження повноважень представника
та відмову представника від повноважень.
Підставами
припинення представництва є такі ж підстави, що і для припинення
загальноцивільного представництва: закінчення
строку довіреності; скасування довіреності особою, що представляється;
відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій було видано довіреність;
смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання
її недієздатною або безвісно відсутньою,
обмеження її цивільної дієздатності; смерті
особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її
недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності (ст.
248 ЦК).
Про
припинення представництва або обмеження повноважень представника відповідна
особа повинна повідомити суд письмовою заявою або усною заявою у судовому
засіданні.