Category Цивільне право

 

1. Шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

2. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, – також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

3. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

4. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Коментар:

Стаття, що коментується, є загальною нормою, якою встановлюються підстави звільнення від відповідальності за завдання позадоговірної шкоди та підстави зменшення відповідальності у порівнянні із загальним розміром відшкодування шкоди в повному обсязі (див. коментар до ст. 1166 ЦК). Дія статті розповсюджується на всі випадки завдання шкоди.

Якщо для покладення на особу відповідальності за завдання шкоди форма вини, як правило, не має значення, то вина потерпілого враховується, але тільки тоді, коли вона виражається у формі умислу або грубої необережності. Проста необережність потерпілого не впливає на відповідальність завдавача шкоди або на її розмір.

Шкода, що виникла внаслідок умислу потерпілого, звільняє завдавача шкоди від обов\’язку по її відшкодуванню незалежно від того, чи йде мова про загальну відповідальність (за вину) або про підвищену відповідальність (незалежно від вини).

Для визначення умислу використовується поняття кримінального законодавства: навмисним визнаються дії (бездіяльність) особи, яка передбачала шкідливі наслідки та бажала або свідомо допускала їх настання.

Вина потерпілого у формі грубої необережності може бути підставою для зменшення розміру відшкодування. При цьому критерієм для зменшення є ступінь вини потерпілого, а також ступінь вини особи, що завдала шкоди (в разі врахування вини як умови відповідальності).

Поняття грубої необережності, також як і поняття умислу цивільне законодавство не розкриває. Постанова Пленуму Верховного суду України N 6 від 27.03.92 р. \”Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди\” лише наводить приклади грубої необережності потерпілого: знаходження у нетверезому стані, нехтування безпекою руху (п. 2). Для форми вини у вигляді грубої необережності характерно, що особа передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити. В будь якому випадку оцінку поведінки потерпілого щодо наявності вини у формі грубої необережності здійснює суд, приймаючи рішення по справі.

В цивільному праві не існує презумпції вини потерпілого. Вина останнього повинна бути доведена завдавачем шкоди (відповідальною особою).

Слід зазначити, що на відміну від ЦК УРСР 1963 р., який допускав можливість повної відмови у відшкодуванні шкоди за наявності грубої необережності потерпілого (ст. 454), чинний ЦК України допускає лише зменшення розміру відповідальності завдавача шкоди. Величина такого зменшення залишається на розсуд суду, з врахуванням конкретних обставин справи.

Частина 3 статті, що коментується, встановлює виключення із загального правила врахування вини потерпілого при визначенні розміру відшкодування. Даною нормою встановлюються випадки, коли умисел або груба необережність потерпілого взагалі не береться до уваги:

а) у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною 1 статті 1195 ЦК (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, які мають бути відшкодовані фізичній особі в разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодження здоров\’я);

б) у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст. 1200 ЦК);

в) у разі відшкодування витрат на поховання (ст. 1201 ЦК).

У перелічених вище випадках шкода відшкодовується в повному обсязі незважаючи на наявність вини потерпілого в будь-якій формі.

Частина 4 статті, що коментується, передбачає можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища. Слід мати на увазі, що дане правило розповсюджується лише на випадки, коли шкоди завдано діями фізичної особи. Фінансовий стан та інші подібні труднощі юридичної особи не є підставою для зменшення розміру відшкодовуваної шкоди.

Правило частини 4 коментованої статті має загальний характер та розповсюджується на всі випадки завдання шкоди фізичною особою (в тому числі моральної шкоди, шкоди, завданої смертю годувальника тощо), крім випадку, коли шкоди завдано вчиненням злочину. Вчинення фізичною особою злочину повинно бути встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.