Category Адміністративне право

Під наказом розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов\’язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов\’язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.

Наказ завжди має бути конкретним. Тому не можна розглядати як невиконання наказу невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться в статутах, порадниках, інструкціях тощо. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи, а наказ з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, – крім того, у письмовій формі. Якщо наказ виданий з порушенням вимог, які до нього пред\’являються законодавством, він є незаконним.

Підлеглий не несе відповідальності за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був незаконним (відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира (начальника), за своїм змістом суперечив чинному законодавству, був пов\’язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина). За умисне ж виконання явно злочинного наказу начальника підлеглий підлягає відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину (скажімо, за виконання наказу начальника караулу про застосування фізичного насильства щодо заарештованих черговий має нести відповідальність за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст 424 КК України).

Крім того, у кожному конкретному випадку має бути з\’ясовано:

Чи не обумовлене невиконання наказу тим, що він був сформульований невиразно, нечітко й незрозуміло, допускав подвійне тлумачення або чи не був він перешкодою для виконання наказу іншого начальника. Про поняття \”законний наказ\”, а також про кримінально-правову оцінку дій особи, яка умисно віддає злочинний наказ, і особи, яка його виконує.

До військових начальників слід відносити військовослужбовців, які для виконання певних завдань мають у своєму розпорядженні. підлеглих, наділені правом віддавати останнім накази, розпорядження та інші обов\’язкові для виконання вимоги і застосовувати щодо них дисциплінарну владу. Під військовими начальниками у військових статутах та інших актах військового законодавства розуміються; 1) начальники за службовим положенням (посадою), тобто військовослужбовці, котрим доручено постійно чи тимчасово керувати службовою діяльністю інших військовослужбовців або робітників та службовців (підлеглих); 2) начальники за військовим званням.

Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у т.ч. і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Орієнтовний перелік військових начальників міститься в розділах 3, 6, 9- 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (командир полку, старшина роти тощо), в розділах 2 і 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (командир дивізії, командувач військ оперативного командування тощо), в розділах 1, 2, 7 Статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України (начальник гарнізону, військовий комендант гарнізону тощо) та в деяких інших нормативно-правових актах. Специфічні назви військових начальників передбачені ст. ст. 14- 15 Закону України \”Про Службу безпеки України\”, ст. ст. 46 , 56 Закону України \”Про прокуратуру\” тощо.

За своїми військовими званнями начальниками є: а) сержанти і старшини – для рядових і матросів однієї з ними військової частини; б) прапорщики і мічмани – для сержантів і старшин, рядових і матросів однієї з ними військової частини; в) молодші офіцери – для сержантів і старшин, рядових і матросів; г) старші офіцери за військовим званням підполковник, капітан 2-го рангу, майор, капітан 3-го рангу – для прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів; д) генерал-лейтенанти, віце-адмірали, генералмайори, контр-адмірали, полковники, капітани 1-го рангу – для молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів; е( генерали армії України, генерал-полковники, адмірали – для старших і молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів.

У разі спільного виконання службових обов\’язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад – старший за військовим званням.

Військовослужбовець, який належить до одного військового формування, може бути начальником для військовослужбовця, який належить до іншого військового формування у випадках, коли:

а) перший є начальником за військовим званням; б) за спільного виконання служби в порядку, встановленому законодавством, перший призначений начальником; в) за спільного виконання служби їх службові стосунки не визначені відповідним командиром (начальником), але перший має вищу посаду, а за рівних посад – вище звання. Спільним виконанням служби може бути, скажімо, діяльність військовослужбовців ЗС і військ ЦО під час ліквідації наслідків природних катаклізмів тощо.

Командир спільного українсько-польського батальйону (обов\’язки командира батальйону по черзі виконуються офіцером ЗС України та офіцером Війська Польського) та інші представники командування в батальйоні мають право віддавати накази військовослужбовцям незалежно від їх належності до ЗС України або ЗС Республіки Польща. Військовослужбовці України повинні виконувати віддані накази, якщо вони не суперечать законодавству України і якщо ці накази пов\’язані з метою, щодо виконання якої батальйон був створений.

Міжнародними угодами України можуть бути встановлені й інші положення, відповідно до яких начальником для військовослужбовців військових формувань України може бути навіть іноземець. 

Військовими начальниками можуть бути і військовослужбовці рядового складу, якщо вони призначені на відповідну посаду (наприклад, командир відділення, заступник командира взводу, старшина роти), або виконують певні завдання та мають при цьому з своєму підпорядкуванні інших військовослужбовців, яким можуть пред\’являти обов\’язкові для виконання вимоги (наприклад, начальник караулу, старший прикордонного наряду). Не має значення, постійно чи тимчасово, письмовим чи усним розпорядженням призначено такого військовослужбовця виконувати обов\’язки начальника.

Черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військового звання; черговий їдальні – начальником для всіх осіб добового наряду, призначених для робіт в їдальні, та поварів; черговий парку – для днювальних парку та механіка-водія чергового тягача; начальник військового ешелону – для всього особового складу ешелону, черговий і помічник чергового частини – для всіх осіб добового наряду і т. п,

Взагалі, крім зазначених вище, до категорії військових начальників потрібно відносити всіх військовослужбовців, які мають підлеглих під час несення спеціальних служб (караульної, патрульної,  внутрішньої, вахтової, бойового чергування, прикордонної) та користуються правом віддавати підлеглим накази і розпорядження в інтересах виконання завдань тієї чи іншої спеціальної служби.

Відкрита відмова виконати наказ начальника – найбільш зухвала форма непокори – передбачає наявність заяви (усної чи письмової) підлеглого про його небажання виконувати наказ, або інше демонстративне його невиконання, яке може супроводжуватись будь-якими репліками чи здійснюватися мовчки. Від непокори слід відрізняти випадки суперечки, коли підлеглий вступає в обговорення наказу, виявляючи своє незадоволення у зв\’язку з його отриманням, але врешті-решт наказ виконує.

Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді не виконується. Невиконання наказу може полягати: а) у діях, вчиняти які наказ прямо забороняв; б) невиконанні дій, які мали бути виконані згідно з наказом; в) у виконанні таких дій з порушенням встановлених наказом строків та інших обов\’язкових умов їх виконання.

Правопорушення вважається закінченим, залежно від форми його вчинення, з моменту відмови виконати наказ начальника або з моменту його фактичного невиконання.