Науково-практичний коментар до ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України

 

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб\’єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб\’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об\’єднання, юридичні особи, які не є суб\’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб\’єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об\’єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об\’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає основними учасниками адміністративного процесу сторони – позивача і відповідача, між якими, власне, і виник публічно-правовий спір. Залежно від виду сторони у Кодексі розрізняється їхній процесуальний статус.

Позивач

2. Позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб\’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (пункт 8 статті 3 КАСУ), незалежно від того, хто подав адміністративний позов – сама ця особа (суб\’єкт) чи її (його) представник.

3. Позивачем в адміністративній справі відповідно до частини другої коментованої статті можуть бути:

1) фізичні особи – громадяни України, іноземці чи особи без громадянства (незалежно від адміністративної процесуальної дієздатності);

2) підприємства, установи, організації (юридичні особи), що не є суб\’єктами владних повноважень;

3) у нечастих випадках – органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, інші суб\’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (суб\’єкти владних повноважень).

Відповідач

4. Відповідачем є суб\’єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 статті 3 КАСУ). Тобто відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила його право, свободу чи інтерес і повинна усунути це порушення або його наслідки чи відшкодувати шкоду.

5. За загальним правилом, відповідачем в адміністративній справі є суб\’єкт владних повноважень (частина третя коментованої статті), що є природно, адже завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб\’єктів владних повноважень. Проте в окремих випадках, що визначені в нормах КАСУ, відповідачами можуть бути й інші суб\’єкти. Наприклад, фізичні та юридичні особи, які не є суб\’єктами владних повноважень, об\’єднання громадян можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб\’єкта владних повноважень про:

1) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об\’єднання громадян;

2) примусовий розпуск (ліквідацію) об\’єднання громадян;

3) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

5) а також в інших випадках, встановлених законом.

6. Позов особи, яка не є суб\’єктом владних повноважень, до такої ж особи не може розглядатись за правилами КАСУ. Особи, які не є суб\’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб\’єкта владних повноважень.

Лише у справах, пов\’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб\’єктом владних повноважень, можуть бути засоби масової інформації, підприємства, установи, організації, їхні посадові та службові особи, творчі працівники засобів масової інформації, кандидати, їхні довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій (блоки місцевих організацій партій), їхні посадові особи та уповноважені особи, ініціативні групи референдуму, офіційні спостерігачі від суб\’єктів виборчого процесу (статті 174, 175 КАСУ). Також фізична чи юридична особа (позивач в адміністративній справі) може бути одночасно відповідачем разом із суб\’єктом владних повноважень за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Позов суб\’єкта владних повноважень про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об\’єднання громадян

7. Відповідно до частини четвертої статті 37 Конституції України, статті 31 Закону України \”Про об\’єднання громадян\” від 16 червня 1992 року з метою припинення незаконної діяльності об\’єднання громадян за зверненням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об\’єднання громадян на строк до трьох місяців.

Тимчасова заборона окремих видів діяльності об\’єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо.

За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об\’єднання громадян, суд може продовжити цей строк. При цьому загальний строк тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців.

У разі усунення причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об\’єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом у повному обсязі.

Позов суб\’єкта владних повноважень про примусовий розпуск (ліквідацію) об\’єднання громадян

8. Відповідно до частини четвертої статті 37 Конституції України, статті 32 Закону України \”Про об\’єднання громадян\” за зверненням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об\’єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:

1) вчинення дій, спрямованих на зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини;

2) створення і діяльності політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних Силах України та Державній прикордонній службі України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах;

3) систематичного або грубого порушення вимог статті 22 Закону (політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від: іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих об\’єднань громадян; анонімних пожертвувачів; політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності; політичні партії зобов\’язані щороку публікувати свої бюджети для загального відома);

4) продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених статтею 28 Закону;

5) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така (ні Закон України \”Про об\’єднання громадян\”, ні Закон України \”Про політичні партії в Україні\” не встановлюють мінімальної кількості членів партії для визнання її такою, тому можна зробити висновок, що застосовувати цю підставу для примусового розпуску (ліквідації) партії не можна).

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об\’єднання громадян, яке примусово розпускається.

9. Необхідно враховувати також особливості об\’єднань громадян, що визначені у спеціальних законах. Так, порядок здійснення заборони політичної партії встановлено статтею 21 Закону України \”Про політичні партії в України\” від 5 квітня 2001 року: політична партія може бути за позовом Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Стаття 24 Закону України \”Про політичні партії в Україні\” уповноважує Міністерство юстиції України звернутися до суду про анулювання реєстраційного свідоцтва у разі:

1) невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11 Закону (політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим);

2) виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років.

Щодо примусового розпуску професійної спілки необхідно враховувати положення Закону України \”Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності\” від 15 вересня 1999 року, зокрема статті 18 Закону, яка в частині третій встановила, що діяльність профспілок, їх об\’єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 16 Закону України \”Про свободу совісті та релігійні організації\” від 23 квітня 1991 року діяльність релігійної організації, що є юридичною особою, може бути припинена рішенням суду за позовом органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров\’я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов\’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

Позов суб\’єкта владних повноважень про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України

10. Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства лише на підставі постанови адміністративного суду. Постанову про примусове видворення приймає адміністративний суд за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (стаття 32 Закону України \”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства\” від 4 лютого 1994 року зі змінами, внесеними КАСУ).

Рішення про видворення за межі України іноземця чи особи без громадянства може бути прийнято органом внутрішніх справ за місцем перебування іноземця (особи без громадянства) з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора у разі вчинення ними злочину або адміністративного правопорушення – після відбуття призначеного покарання чи виконання адміністративного стягнення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в\’їзду в Україну строком до п\’яти років. Також іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров\’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Іноземець та особа без громадянства зобов\’язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення (до 30 днів).

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов\’язані з видворенням. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов\’язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в\’їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Позов суб\’єкта владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

11. Відповідно до частини другої статті 39 Конституції України обмеження щодо реалізації права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації може встановлюватися судом за зверненням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров\’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Детальніше про це див. статтю 182 КАСУ і коментар до неї).

Позов суб\’єкта владних повноважень в інших випадках, встановлених законом

12. Закони передбачають можливість особи бути відповідачем за позовом суб\’єкта владних повноважень:

1) про оскарження виборчою комісією рішень, дій чи бездіяльності засобів масової інформації та їхніх власників і творчих працівників, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, що порушують законодавство про вибори та референдум (частина перша статті 174 КАСУ; стаття 30 Закону України \”Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів\”; статті 103, 112 – 114 Закону України \”Про вибори народних депутатів України\”; статті 91, 100 – 102 Закону України \”Про вибори Президента України\”);

2) про скасування за позовом Центральної виборчої комісії реєстрації кандидата на пост Президента України (частина перша статті 176 КАСУ, стаття 56 Закону України \”Про вибори Президента України\”);

3) про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності за позовом Голови Верховної Ради України (частина четверта статті 81 Конституції України, частина перша статті 180 КАСУ, стаття 5 Закону України \”Про статус народного депутата України\”);

4) про припинення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи – підприємця, наприклад, у разі провадження ними діяльності, що заборонена законом (стаття 38 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”, стаття 110 Цивільного кодексу України, стаття 18 Закону України \”Про друковані засоби масової інформації (пресу) України\”, стаття 12 Закону України \”Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю\”, стаття 24 Закону України \”Про боротьбу з тероризмом\”, стаття 25 Закону України \”Про службу безпеки\”, стаття 31 Закону України \”Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю\”, пункт 7 частини першої статті 40 Закону України \”Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг\”, стаття 9 Закону України \”Про банки і банківську діяльність\”, пункт 22 частини першої статті 8 Закону України \”Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні\”, пункт 17 статті 11 Закону України \”Про державну податкову службу в Україні\” та інші);

5) про визнання угод недійсними107 і стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такими угодами, а в інших випадках – коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок майна відповідача за зверненнями органів державної податкової служби України (пункт 11 частини першої статті 10 Закону України \”Про державну податкову службу в Україні\”), за зверненнями спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки України (частина третя статті 12 Закону України \”Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю\”) тощо;

6) про визнання протиправними актів підприємств, інших суб\’єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування, за позовом органу чи посадової особи місцевого самоврядування (пункт 16 частини шостої статті 55, частина четверта статті 71 Закону України \”Про місцеве самоврядування в Україні\”);

7) про застосування адміністративно-господарських санкцій (глава 27 ГКУ), які згідно із законом застосовуються у судовому порядку, зокрема:

– про стягнення штрафів та пені за позовом Фонду соціального захисту інвалідів (частина п\’ята статті 20 Закону України \”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні\”);

– про стягнення штрафів за позовом органу, що регулює діяльність суб\’єкта первинного фінансового моніторингу (частина третя статті 17 Закону України \”Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом\”);

– про обмеження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії чи іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності за позовом органу, що регулює діяльність суб\’єкта первинного фінансового моніторингу (частина четверта статті 17 Закону України \”Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом\”);

– про стягнення штрафів, що застосовуються до суб\’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб за позовом спеціального уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (стаття 41 Закону України \”Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг\”);

– про стягнення штрафів за позовом відповідних Комісій регулювання природних монополій (частина третя статті 17 Закону України \”Про природні монополії\”);

– про вилучення до Державного бюджету України прибутку суб\’єкта природних монополій, одержаного у результаті порушення норм законів за позовами відповідних Комісій регулювання природних монополій (стаття 19 Закону України \”Про природні монополії\”);

– про анулювання ліцензії на мовлення за позовом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (стаття 37 Закону України \”Про телебачення і радіомовлення\”);

– про стягнення недоїмки із загальнообов\’язкового державного пенсійного страхування за позовом органів Пенсійного фонду України (абзац 8 частини третьої статті 106 Закону України \”Про загальнообов\’язкове державне пенсійне страхування\”);

– про примусове стягнення активів платника податків у рахунок погашення його податкового боргу за позовом податкового органу (підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України \”Про порядок погашення зобов\’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\” із змінами, внесеними Законом України від 20 лютого 2003 року N 550-IV);

– про стягнення суми заборгованості зі сплати щомісячного збору за користування радіочастотним ресурсом України за позовом Національної комісії з питань регулювання зв\’язку (стаття 58 Закону України \”Про радіочастотний ресурс України\”);

– про стягнення штрафів за позовом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (частина третя статті 11 Закону України \”Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні\”);

– про накладення штрафів та конфіскацію майна порушників законодавства про виключну (морську) економічну зону на підставі акта Морської охорони Державної прикордонної служби України про вчинення порушення (частина третя статті 27 Закону України \”Про виключну (морську) економічну зону України\”);

– про стягнення штрафів за позовом Державної прикордонної служби України, органів рибоохорони або органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (стаття 30 Закону України \”Про виключну (морську) економічну зону України\”);

– про стягнення штрафів за позовом органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють контроль за виконанням законодавства у сфері виробництва і реалізації цукру (частина третя статті 9 Закону України \”Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру\”);

– про стягнення штрафів за позовом Державної інспекції з енергозбереження, Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії або Національної комісії регулювання електроенергетики України (частина дев\’ята статті 31 Закону України \”Про теплопостачання\”);

– про стягнення штрафів за позовом органу виконавчої влади, визначеного Кабінетом Міністрів України, що здійснює державне регулювання діяльності бюро кредитних історій (пункт 7 частини другої статті 16 Закону України \”Про організацію формування та обігу кредитних історій\”);

– про стягнення штрафів за позовом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (частина третя стаття 75 Закону України \”Про телебачення і радіомовлення\”);

– про стягнення штрафів за позовом органу, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України (частина п\’ята статті 17 Закону України \”Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів\”);

– про стягнення штрафів за позовом органів державного пожежного нагляду (частина друга статті 35 Закону України \”Про пожежну безпеку\”);

– про стягнення штрафів за позовом державної санітарно-епідеміологічної служби України (частина п\’ята статті 47 Закону України \”Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення\”);

– про стягнення штрафів за позовом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (частина сьома статті 3 Закону України \”Про відповідальність підприємств, їх об\’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування\”);

8) про сплату податкових зобов\’язань платника податків, визначених за непрямими методами, за позовом податкового органу (абзац перший підпункту 4.3.5 пункту 4.3 статті 4 Закону України \”Про порядок погашення зобов\’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\” у редакції Закону України від 22 червня 2004 року N 1830-IV);

9) про продовження строку арешту активів платника податків за позовом податкового органу (абзац другий підпункту 9.3.3 пункту 9.3 статті 9 Закону України \”Про порядок погашення зобов\’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\”);

10) про арешт активів у вигляді зупинення операцій на рахунку платника податків за позовом податкового органу (підпункт 9.3.9 пункту 9.3 статті 9 Закону України \”Про порядок погашення зобов\’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\” у редакції Закону України від 2 червня 2005 року N 2631-IV);

11) про вилучення об\’єкта культурної спадщини із комунальної власності до державної через безгосподарне його використання за позовом органу охорони культурної спадщини (частина перша статті 21 Закону України \”Про охорону культурної спадщини\”);

12) про вилучення об\’єкта культурної спадщини із приватної власності до державної з мотивів суспільної необхідності за позовом органу охорони культурної спадщини (частина друга стаття 21 Закону України \”Про охорону культурної спадщини\”);

13) про позбавлення права власності на документи Національного архівного фонду у разі неналежного їх зберігання за позовом центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства (стаття 11 Закону України \”Про Національний архівний фонд та архівні установи\”);

14) про припинення випуску видання, яке використовується для закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості і т. п., за позовами органів виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України (частини треті статей 11 та 18 Закону України \”Про друковані засоби масової інформації (пресу) України\”);

15) про вилучення секретної інформації або її матеріальних носіїв у разі відмови власника укласти відповідний договір, а так само у разі порушення власником умов такого договору за позовом органу державної влади, якому державним експертом з питань таємниць надається право приймати рішення щодо суб\’єктів, які матимуть доступ до цієї інформації та її матеріальних носіїв (частина третя статті 6 Закону України \”Про державну таємницю\”);

16) про обмеження або заборону публічного виконання чи публічного показу театральної постановки, а також інших видів її використання, публікації інформаційних та рекламних матеріалів про театральну постановку, якщо ці дії використовуються для закликів до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров\’я населення, за позовом центрального органу виконавчої влади в галузі культури (частина п\’ята статті 5 Закону України \”Про театри і театральну справу\”);

17) про примусове припинення права власності на земельну ділянку за позовом відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (стаття 143 ЗКУ);

18) про припинення права тимчасового користування земельною ділянкою лісового фонду за позовом місцевої ради (стаття 22 Лісового кодексу України);

19) про визначення іншої мети установи та про зміну структури управління установи за позовом державного реєстратора (стаття 103 ЦКУ, абзац 8 частини першої статті 6 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\”);

20) про припинення права користування надрами за позовом органу, який надав надра у користування (стаття 26 Кодексу України про надра);

21) про спонукання до проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків за позовом органів контрольно-ревізійної служби України (абзац 1 пункту 4 частини першої статті 10 Закону України \”Про контрольно-ревізійну службу в Україні\”);

22) про вилучення до закінчення ревізії оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів за позовом органу контрольно-ревізійної служби (абзац 2 пункту 4 частини першої статті 10 Закону України \”Про контрольно-ревізійну службу в Україні\”);

23) про вилучення до бюджету виявлених ревізіями прихованих і занижених валютних та інших платежів за позовом органу контрольно-ревізійної служби (пункт 7 частини першої статті 10 Закону України \”Про контрольно-ревізійну службу в Україні\”);

24) про стягнення у дохід держави коштів, одержаних підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства, за позовом органу контрольно-ревізійної служби (пункт 9 частини першої статті 10 Закону України \”Про контрольно-ревізійну службу в Україні\”);

25) про виконання підконтрольною установою вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів за позовом органу контрольно-ревізійної служби (пункт 10 частини першої статті 10 Закону України \”Про контрольно-ревізійну службу в Україні\”);

26) про проведення позапланової виїзної ревізії за позовом органу контрольно-ревізійної служби (абзац 2 пункту 6 частини п\’ятої статті 11 Закону України \”Про контрольно-ревізійну службу в Україні\”);

27) про усунення емітентом і професійними учасниками ринку сертифікатів порушень законодавства за позовом органів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (стаття 45 Закону України \”Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати\”);

28) про заборону діяльності громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону за позовом реєструючого органу або прокурора (стаття 8 Закону України \”Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону\”);

29) про відчуження (викуп) землі, що є приватною чи комунальною власністю, для будівництва та реконструкції автомобільних доріг загального користування за позовом Державної служби автомобільних доріг України (стаття 14 Закону України \”Про автомобільні дороги\”);

30) про переселення власників та наймачів жилих (нежилих) приміщень із застарілого житлового фонду за позовом органу місцевого самоврядування (стаття 11 Закону України \”Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду\”);

31) про стягнення суми надміру виплачених пенсій за позовом територіальних органів Пенсійного фонду України (стаття 50 Закону України \”Про загальнообов\’язкове державне пенсійне страхування\”);

32) про стягнення надміру виплачених сум матеріального забезпечення за загальнообов\’язковим державним соціальним страхуванням у зв\’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням за позовом органів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (частина п\’ята статті 52 Закону України \”Про загальнообов\’язкове державне соціальне страхування у зв\’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням\”108).

Поступово перелік випадків, коли особа може бути відповідачем за позовом суб\’єкта владних повноважень, необхідно скорочувати, оскільки у багатьох таких випадках адміністративні суди змушені виконувати невластиву їм функцію притягнення особи до відповідальності.