Науково-практичний коментар до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України

Науково-практичний коментар до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 6. Право на судовий захист
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб\’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
2. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
3. Суб\’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
4. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.
5. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
6. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
 
Коментар:
 
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття визначає коло осіб, які мають право на судовий захист в адміністративних справах у разі порушення їхніх прав, свобод та інтересів. Стаття також встановлює загальні вимоги до суду, що здійснює адміністративне судочинство і надає судовий захист.
Правова основа статті
2. Право на судовий захист передбачено статтею 55 Конституції України:
\”Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб\”.
Пункт 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також покликаний гарантувати право на судовий захист:
\”Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов\’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення\”.
Статтею 6 Закону України \”Про судоустрій України\” \”усім суб\’єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону\”.
Зміст права на судовий захист та його суб\’єкти
3. Право на судовий захист передбачає не лише ухвалення правосудного судового рішення, яким суд поновлює чи в інший спосіб надає захист порушеним правам, свободам чи інтересам особи, а й реальне виконання цього рішення.
4. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб\’єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
5. Право на судовий захист в адміністративних справах мають як громадяни чи юридичні особи України, так і іноземці (громадяни або піддані інших держав), особи без громадянства та іноземні юридичні особи (частина четверта коментованої статті). В окремих випадках право на судовий захист мають і суб\’єкти владних повноважень (наприклад, у спорах щодо компетенції).
Загальні вимоги до суду, що надає судовий захист
6. Відповідно до частини першої коментованої статті суд повинен бути незалежним і неупередженим. Вимога незалежності передбачає спроможність суду здійснювати правосуддя, не піддаючись будь-якому втручанню, насамперед з боку інших гілок влади.
Вимога неупередженості означає, що судді повинні бути вільні від особистих прихильностей чи упереджень. Тільки конкретні обставини у справі, встановлені на підставі доказів, і право можуть лягти в основу правосудного вирішення справи, але не особисті уподобання чи неприязнь судді до учасників процесу.
Для забезпечення дотримання цих вимог передбачено правила відводу (самовідводу) суддів (статті 27 – 28 КАСУ).
Право на розгляд справи компетентним судом
7. Кожен має право на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАСУ (частина друга коментованої статті). Це означає, що адміністративний суд, до підсудності якого віднесено справу, не має права створювати перешкоди для доступу до суду чи в інший спосіб позбавляти особу права на розгляд її справи. Так само ні цей суд, ні будь-який інший судовий чи несудовий органи не мають права змінювати підсудність конкретної справи, за винятком передачі справи з одного адміністративного суду до іншого у випадках та в порядку, що визначені статтею 22 КАСУ.
8. Залишення заяви без руху, повернення заяви, відмову у відкритті провадження, передачу справи з одного адміністративного суду до іншого у випадках, встановлених КАСУ, не можна розглядати як позбавлення особи права на розгляд її справи в компетентному суді.
9. Особа не може посилатися на порушення права на розгляд її справи компетентним судом (наприклад, у суді вищої інстанції) у разі, якщо виявилося, що адміністративний суд відкрив справу з порушенням правил територіальної підсудності (стаття 19 КАСУ), але особа не заявила про це до початку судового розгляду. Це обумовлено тим, що після початку судового розгляду цей адміністративний суд не уповноважений передавати справу іншому адміністративному суду відповідно до правил територіальної підсудності (пункт 3 частини першої статті 22 КАСУ), а за своїм рівнем він є компетентним. Якщо ж суд не дотримав правил предметної підсудності (стаття 18 КАСУ), то особа має право посилатися на порушення її права на розгляд справи компетентним судом в суді першої інстанції – з метою передання справи до належного суду (пункт 2 частини першої статті 22 КАСУ), або в суді вищої інстанції – для скасування судового рішення (пункт 1 статті 204, пункт 1 частини третьої статті 227 КАСУ).
Право на участь у розгляді своєї справи
10. Право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції випливає з принципу гласності. Цьому праву кореспондує обов\’язок суду забезпечити особі право знати про час і місце судового засідання у її справі і право бути вислуханою у суді. Частина третя коментованої статті вказує на недопустимість позбавлення особи такого права. Лише попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 2201 КАСУ).
11. Якщо справу розглянуто за відсутності особи, яка безпосередньо заінтересована у результатах вирішення справи, внаслідок незабезпечення судом її права знати про судовий розгляд, то це може стати підставою для оскарження в апеляційному чи касаційному порядку судового рішення у такій справі (частини перші статей 185 і 211) або переглянуто за нововиявленими обставинами (стаття 246 КАСУ).
12. Видалення особи, яка бере участь у справі, із зали судового засідання, що застосоване судом на законних підставах (стаття 270 КАСУ), не можна вважати позбавленням права особи на участь у розгляді її справи у контексті частини третьої коментованої статті, оскільки після попередження особа усвідомлює, що у разі продовження неналежної поведінки її може бути виведено із зали судового засідання.
13. Особа, яка бере участь у справі, має право на розгляд справи і за її особистої відсутності. Цьому праву слугують інститути представництва та письмового провадження (стаття 56, а також пункт 10 статті 3, частина третя статті 122, статті 197, 222 КАСУ). Однак якщо суд визнає особисту участь особи обов\’язковою, то вона повинна прибути до суду (стаття 120 КАСУ).

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code